Знову про сімейне насилля: що не так із текстами про ветеранів © https://bezbroni.net

Знову про сімейне насилля: що не так із текстами про ветеранів © https://bezbroni.net

Текст: Євгенія Мазур 1 березня 2021 р.

https://bezbroni.net/stories/znovu-pro-simeine-nasillya-shcho-ne-tak-iz-tekstami-pro-veteraniv


Одразу спойлер – вони розповідають виключно про ветеранів. Хоча тема сімейного насилля – загальноукраїнська проблема, яка у реальному житті не має жодних професійних характеристик.

У січні великий резонанс викликала стаття «Як попередити й подолати домашнє насильство в родинах військових«, опублікована на «Українській правді». Цей текст базувався на дослідженні, яке провели опитавши 200 родин ветеранів з Київської області. Спираючись на результати цього дослідження аудиторії давали рекомендації для постраждалих від сімейного насилля.

Але до самих рекомендацій мало хто дочитав. Головним чином через те, що ще на початку тексту говорилось, що «кожна четверта жінка з родини воїна стикалась з криком, грубістю на її адресу, а у найгірших випадках з застосування до неї фізичної сили» та що «кожен військовий повертається з передової з посттравматичним стресовим розладом». Ці формулювання викликали дуже емоційне обговорення і самого тексту, і теми домашнього насилля в цілому.

«Без броні» спробували розібрати, чому ми так гостро реагуємо на подібні тексти, яких публікацій про сімейне насилля нам ще не вистачає та як потрібно читати ці матеріали, аби вони приносили максимум користі.

Що не так із текстом про сімейне насилля з «Української правди»?

Через кілька необережних узагальнень та дещо надміру маніпулятивний заголовок цей текст лишає по собі враження, ніби сімейне насилля існує лише у родинах військових.

Втім, цей текст – не перший і не останній з матеріалів, які спричиняють скандальну дискусію замість того, аби сприяти розв’язанню проблеми домашнього насилля. Зрозуміти, чи виникне скандал навколо тексту, доволі просто всього за кількома ознаками.

Перша ознака – заголовок, що фокусується на певній групі людей. Будь-який акцент, який потрапляє в якусь соціальну, гендерну, расову або вікову групу, розколює сприйняття проблеми на рівні підсвідомого.

Будь-який акцент, який потрапляє в якусь соціальну, гендерну, расову або вікову групу, розколює сприйняття проблеми на рівні підсвідомого.

«Після прочитання такого формулювання людина думає: «Ага! Значить, в інших сім’ях насильства немає». Але сімейне насилля – це загальна проблема, з якою може зіткнутися будь-яка родина. Незалежно від її індивідуальних особливостей», – пояснює психотерапевтка Марія Фабричева.

При цьому, за її словами, немає жодних переконливих досліджень, які б довели зв’язок між вибором людиною тієї чи іншої професії та схильністю до агресії. «Просто для прикладу: Чикатило був шкільним учителем. Так, вибір професії позначений певними схильностями людини. Адреналіновий тип особистості може стати військовим, рятувальником, парамедиком, каскадером, зайнятися екстремальними дослідженнями. Коли під час роботи кров вирує. Але статистики, які пов’язують це все зі схильністю до насильства, досить сумнівні», – каже вона.

«Будь-яке «ветерани б’ють…», «ветерани п’ють…», «ветерани хворіють…» – це неправильно. Хоча б тому, що ми говоримо про «колишніх військових» і про те, які вони погані на основі якихось «досліджень». Але дослідження ці лише ветеранів і розглядають. Відповідно, лише нас, і стигматизують. Впевнена, що, скажімо, у родинах ветеранів МВС, тобто колишніх міліціонерів, насильства домашнього не бракує або й більше. І міліціонерів колишніх цих більше. Якщо мета – не очорнити учасників бойових дій, а допомогти потенційним жертвам, то треба розглядати всі тривожні категорії, а не чіплятися за ветеранську тему», – додає ветеранка Валерія Бурлакова.

Друга ознака – використання узагальнень та стереотипних фраз, подібних до «всі військові повертаються з війни із ПТСР» або «всі військові схильні до насилля».

«Все», «завжди» та інші узагальнення разом з жорсткими ярликами використовують, коли намагаються оминути загальну проблему. Звести все до простої і логічної формули «a+b=c» – дуже зручно. Це істотно полегшує життя. Але світ людей і людських відносин складніший і багатогранніший. Все це не зображає реальну картину і стигматизує військових. Але проблеми не вирішує. Говорити про те, що всі військові – потенційні садисти, це те ж саме, що сказати, що всі люди з татуюваннями – мазохісти. Ні!», — каже Фабричева.

При чому психотерапевтка окремо підкреслює, що в Україні не варто занадто спекулювати питанням наявності посттравматичного стресового розладу у ветеранів. По-перше, тому що не всі ветерани стикаються з ним після участі у бойових діях. По-друге, тому що цивільні також потрапляють у ситуації, які створюють загрозу життю – катастрофи, стихійні лиха, аварії, ДТП, зґвалтування. Із всіх цих ситуацій люди можуть вийти із тими чи іншими ознаками ПТСР. Приналежність до тої чи іншої професії на це жодним чином не впливає.

«Останні років 7 ми усією країною живемо в стані постійного ПТСР. У когось ідеться про розлад. Хтось має окремі симптоми. Хтось – хронічний стрес. З початком пандемії все це лише загострилось. Зараз до будь-кого сірник піднеси – гостра реакція на стрес вибухне. Ми всі переживаємо новий досвід, який ніким до того не був описаний. Тому говорити, що хтось в одній соціальній групі живе в ПТСР або занадто нервовий – неправильно», — підсумовує Фабричева.

Чому на тексти про сімейне насилля у родинах військових ми реагуємо так гостро?

Тому що ця тема – занадто близько. «Йдеться про тригери. Сімейне насилля жахливе тому, що болю завдають найближчі в світі люди. Не абізяни-сєпари немиті, а любі люди. Немає людей, які б не постраждали від такого насилля. Навіть, якщо у вашій сім’ї все чьотенько, то ви були свідками такого насилля, а це – досить подібні для психіки речі», – пояснює психолог та ветеран Андрій Козінчук.

Ветеран Олекса Коба також уточнює, що домашнє насилля – це не лише про побиття чи нанесення тілесних ушкоджень. «Це і економічне насилля, і втручання в особистий простір, і домашній булінг чи приниження. Це та річ, викорінення якої для мене лежить на рівні з проблемами корупції в Україні. Вона закладає купу важких моментів у травматизованості суспільства, що призводять до тієї ситуації в країні, яку ми бачимо», – каже він.

Тому що цю тему часто висвітлюють дуже несправедливо. Це заважає адекватно сприймати інформацію та говорити про важливі теми, даних щодо яких реально бракує.

«Гостро ми реагуємо не на тему сімейного насильства, мабуть, а на чергову спробу заплямувати й без того «недосконалий» образ захисника батьківщини», – пояснює Бурлакова.

Як каже Фабричева, тема насильства в будь-якій сфері досі часто зводиться до пошуку винних. «На жаль, все ще рідко висвітлення цього питання приходить до пошуку відповідей, що ми спільними зусиллями можемо зробити для того, щоб вирішити проблему і щоб люди вибирали здоровий спосіб стосунків», – каже вона.

За словами Коби, коли журналісти зводять питання домашнього насилля до якихсь російських стереотипів «військовий – значить б’є дружину» — це дикість. Тому що це призводить до знецінення ветеранів, їх родин та створює нові небезпечні міфи, які можуть наростати, як сніговий ком.

«Не існує домашнього насилля в родинах ветеранів. Є просто домашнє насилля. Якщо пишете про домашнє насилля в родинах ветеранів, ви зобов’язані пояснити чому ви сепаруєте цю вибірку. І паралельно дати 100 текстів про насилля в родинах поліцейських, ІТшників та двірників. Якщо статистика покаже, що у великому дослідженні ветерани показують перекос кофіцієнту насилля – це можна сепарувати в інформаційному просторі. Наразі – це криве висмикування болючих тем, на тлі того, що у родинах не ветеранів, кофіцієнт насилля, скоріш за все, такий самий», — пояснює він.

Яких текстів про сімейне насилля нам реально бракує?

Життєствердних. Тих, які дають відповіді на запитання, дають надію.

«Часто пишуть про насилля для насилля. Не пишуть про нього так, аби його стало менше. Виходить такий собі «чайка-менеджмент»: журналіст прийшов, нагадив та пішов. Яким чином це покращить ситуацію – невідомо. Краще писати про те, яким чином його уникнути та як допомогти», – каже Козінчук.

Роз’яснюючих. Тих які, пояснюють причини сімейного насилля та класифікують. Які пояснюють, що булінг або приниження – це теж насилля, яке не можна терпіти. Які дають інструменти тим, хто хоче навчитись контролювати власну агресію.

«Насилля виникає не від того, що ви бачили і в яких умовах ви були. Інакше б любителі хорорів, або кіберспортсмени та фанати агресивних ігор були б в зоні ризику», — каже Коба.

Валерія Бурлакова вважає, що висвітлення спеціалізації чи фаху аб’юзера ніяк не допоможе справитися з ситуацією насильства. «Байдуже служив він колись чи ні, де служив, якої національності і що у нього в голові» — додає Бурлакова.

Як правильно читати матеріали про сімейне насилля?

Якщо тема сімейного насилля цікавить не для загального розвитку, а щоб знайти шляхи вирішення проблеми, краще шукати інформацію на спеціалізованих ресурсах.


Серед проєктів, які підтримують жертв сімейного насилля та дають інструменти протидії, наприклад:

«Не виправдовуйте ані себе, ані агресора. Толерантність до агресії породжує нову агресію. Поговоріть з фаховим психологом або іншим фахівцем, або безспосередньо з тими хто займається домашнім насиллям в родинах. Не радьтесь з друзями-подругами-рідними, тому що вони будуть накладати свої історії та виправдання. Вирішуйте питання категорично. І плекайте повагу до себе», – каже Коба.

6.jpg


Якщо ж текст на цю тему просто потрапив на очі, то читайте його, критично оцінюючи.

Можна дотримуватись наступної схеми:

1.Якщо заголовок сильно чіпляє – видихніть

«Заголовок може бути вау-яскравий. Але сам текст – ні про що. Якщо заголовок сильно зачепив – видихніть і скажіть собі: «Блін, я не згоден! В нашій родині все не так», — каже Фабричева.

При цьому Коба додає: якщо ловите флешбеки – краще відкладіть текст і заспокойтесь. Читайте такі матеріали потрібно тільки виважено.

2. У будь-якій незрозумілій ситуації відходьте від комп’ютера

«Проживіть свої емоції, поки раціо не візьме верх. Можна посопіти, пошматувати аркуш паперу, вмитись теплою водою. Коли емоції відступають, і сам текст буде читатись інакше, і дискутувати про нього у коментарях ми будемо зовсім по-іншому, переконливіше доносячи свою точку зору», — пояснює Фабричева.

3. Аналізуйте

«Можна спробувати проглянути текст статті, уважно відстежуючи свої емоції. Щоб точно розділити, із чим у тексті ви погоджуєтесь, а з чим — ні. Це допоможе зрозуміти, що корисного ви можете винести з тексту», — каже психотерапевтка.

4. Відокремлюйте особу автора від його тексту

«Людина може написати текст з найкращих міркувань та маючи на меті привернути увагу до важливої проблеми. Але через кілька помилок або не зовсім коректне формулювання текст може зачепити певну групу населення. Так, це помилка. Але вона не характеризує автора як погану людину. Ми всі помиляємося. Ми всі не завжди толерантні. Але переходити на особистості не потрібно – це просто закладе новий виток для емоційних дискусій в соцмережах», — пояснює Фабричева.


Текст: Євгенія Мазур 1 березня 2021 р.

https://bezbroni.net/stories/znovu-pro-simeine-nasillya-shcho-ne-tak-iz-tekstami-pro-veteraniv

Comments for this post are closed.
" data-path="https://fabricheva.com.ua/wp-content/themes/mentalpress/share42/">

ПЛАН Б: забота о себе в стрессовой ситуации

"как я могу о себе позаботиться в случае если, ощущаю приступ паники , деструктивного поведения или проживаю стресс..."

про Самоценность / психолог Мария Фабричева ©playlist XII

27 видео-уроков о том, как выстроить отношения с собой, понять свои ценности, потребности, как перестать обесценивать себя и других, научиться …

Марія Фабрічева: "Багато історій крутих жінок починаються зі слів «від мене пішов чоловік» / 40 нові 20

У #40нові20 - психотерапевтка Марія Фабричева: говоримо про зраду, про контракти для людей у стосунках, і про життя після зради.