Теорія множинного інтелекту Гарднера

джерело: «Вступ до психології» / автори – Р.Л. Аткінсон, Р.С. Аткінсон, Е.Е. Сміт, Д.Дж. Бем, С. Нолен-Хоексема / за загальною редакцією В.П. Зінченка. 2007 / глава 12. Індивідуальні відмінності

Говард Гарднер (Gardner, 1983) розробив свою теорію множинного інтелекту як радикальну альтернативу тому, що він називає «класичним» поглядом на інтелект як на здатність до логічних роздумів.

Гарднер був вражений розмаїттям ролей дорослих представників різних культур – ролей, що базуються на найрізноманітніших здібностях і навичках, однаковою мірою необхідних для виживання у відповідних культурах. На підставі своїх спостережень він дійшов висновку, що замість єдиної базової інтелектуальної здібності, або «фактора g», існує безліч різноманітних інтелектуальних здібностей, які трапляються в різних поєднаннях. Гарднер визначає інтелект як «здатність до розв’язання завдань або створення продуктів, зумовлену конкретними культурними особливостями або соціальним середовищем» (1993, р. 15). Саме множинний характер інтелекту дає змогу людям приймати такі різноманітні ролі, як роль лікаря, фермера, шамана і танцюриста (Gardner, 1993а).
Гарднер зазначає, що інтелект є не «річчю», не якимось пристроєм, що міститься в голові, а «потенціалом, наявність якого дає змогу індивідууму використовувати форми мислення, адекватні конкретним типам контексту» (Kornhaber & Gardner, 1991, р. 155). Він вважає, що існує щонайменше 6 різних видів інтелекту, які не залежать один від одного і діють у мозку як самостійні системи (або модулі), кожен за своїми правилами. До них належать:

а) лінгвістичний;
б) логіко-математичний;
в) просторовий;
г) музичний;
д) тілесно-кінестетичний і
е) особистісний модулі.

Перші три модулі – знайомі нам компоненти інтелекту, і вони вимірюються стандартними тестами на інтелект. Останні три, на думку Гарднера, заслуговують на аналогічний статус, але західне суспільство зробило акцент на перших трьох типах і фактично виключило інші. Ці види інтелекту описані більш детально в таблиці:

Сім інтелектуальних здібностей за Гарднером

(адаптовано з: Gardner, Kornhaber & Wake, 1996)

1. Вербальний інтелект – здатність до породження мови, що включає механізми, відповідальні за фонетичну (звуки мови), синтаксичну (граматику), семантичну (сенс) і прагматичну складові мови (використання мови в різних ситуаціях).
2. Музичний інтелект – здатність до породження, передачі та розуміння смислів, пов’язаних зі звуками, включно з механізмами, відповідальними за сприйняття висоти, ритму і тембру (якісних характеристик) звуку.
3. Логіко-математичний інтелект – здатність використовувати й оцінювати співвідношення між діями або об’єктами, коли вони фактично не присутні, тобто до абстрактного мислення.
4. Просторовий інтелект – здатність сприймати зорову та просторову інформацію, модифікувати її та відтворювати зорові образи без звернення до вихідних стимулів. Включає здатність конструювати образи в трьох вимірах, а також подумки переміщати і обертати ці образи.
5. Тілесно-кінестетичний інтелект – здатність використовувати всі частини тіла під час розв’язання завдань або створення продуктів; включає контроль над грубими й тонкими моторними рухами та здатність маніпулювати зовнішніми об’єктами.
6. Внутрішньоособистісний інтелект – здатність розпізнавати свої власні почуття, наміри та мотиви.
7. Міжособистісний інтелект – здатність розпізнавати та проводити відмінності між почуттями, поглядами та намірами інших людей.

Зокрема, Гарднер стверджує, що музичний інтелект, включно зі здатністю сприймати висоту звуку та ритм, упродовж більшої частини людської історії був важливішим, ніж логіко-математичний. Тілесно-кінестетичний інтелект охоплює контроль за своїм тілом і здатність уміло маніпулювати предметами: прикладами є танцюристи, гімнасти, ремісники та нейрохірурги. Особистісний інтелект складається з двох частин. Внутрішньоособистісний інтелект є здатність слідкувати за своїми почуттями та емоціями, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для спрямування своїх дій. Міжособистісний інтелект – це здатність помічати й розуміти потреби та наміри інших і стежити за їхнім настроєм з метою передбачення їхньої подальшої поведінки.

Гарднер аналізує кожен вид інтелекту з кількох позицій: когнітивних операцій, що беруть участь у ньому; появи вундеркіндів та інших виняткових особистостей; даних про випадки ушкодження мозку; його проявів у різних культурах і можливого перебігу еволюційного розвитку. Наприклад, за певних ушкоджень мозку може порушитися один тип інтелекту, а інші залишитися незачепленими. Гарднер зазначає, що здібності дорослих людей різних культур являють собою різні комбінації тих чи інших видів інтелекту.

Хоча всі нормальні індивідууми тією чи іншою мірою здатні виявляти всі різновиди інтелекту, кожен індивідуум характеризується унікальним поєднанням більш і менш розвинених інтелектуальних здібностей (Walters & Gardner, 1985), чим і пояснюються індивідуальні відмінності між людьми.

Як ми зазначали, звичайні тести IQ добре прогнозують оцінки в коледжі, але вони менш валідні в плані прогнозу подальшого успіху в роботі або просування в кар’єрі. Міри інших здібностей, наприклад особистісного інтелекту, можливо, допоможуть пояснити, чому деякі люди з блискучими показниками в коледжі стають у подальшому житті жалюгідними невдахами, тоді як менш успішні студенти стають лідерами, що викликають поклоніння (Kornhaber, Krechevsky & Gardner, 1990). Тому Гарднер і його колеги закликають до «інтелектуально-об’єктивної» оцінки здібностей учнів. Це дасть змогу дітям продемонструвати свої здібності в інші способи, ніж за допомогою тестів, що виконуються на аркуші паперу, наприклад таких, як зіставлення один з одним різних елементів для демонстрації навичок просторової уяви.