Можливості для зміни Культурного сценарію

Привіт, мене звати Марія Фабрічева.

Я — психотерапевтка, консультантка-медіаторка й тренерка.

Я розробила концепцію кількох авторських проєктів, серед яких:

🔸 «Філософія: Улюблені граблі»
🔸 «Відверті історії на заборонені теми»
🔸 «Мені пороблено»

Ці проєкти народилися не з порожньої цікавості, а з глибокої внутрішньої потреби —

дати голос тим темам, які зазвичай замовчуються.

Показати: вибір — можливий. Сценарій, у якому ми живемо, — не вирок. Його можна переписати.

У кожного з нас — право писати власну історію. І це не метафора. Це — реальність.

Життя, в якому ми маємо силу знімати заборони, ставити нові межі й творити інший — більш свідомий і людяний — культурний сценарій.

За фахом я працюю з життєвими сценаріями — тими внутрішніми схемами, за якими людина несвідомо будує своє життя. Іноді це дуже функціональні сценарії. Але часто — саме вони стають непомітною перешкодою, що блокує розвиток, радість, самореалізацію.

Майже у кожного є епізод, коли, здавалося б, усе добре: є зусилля, є ресурси, є мета — але щось невидиме не дозволяє дійти до фінішу.

У роботі з клієнтами я не раз чула формулювання на кшталт:

«Наче впираюся в скляну стелю…»
«Мені ніби не можна цього мати…»
«Наче успіх — небезпечний…»

За цими словами стоїть не просто особиста історія. У багатьох випадках — вбудований глибинний шаблон, який має колективну природу.

Протягом останніх років я спостерігаю один повторюваний феномен: в українському культурному тлі присутній сценарний шаблон, що несвідомо ставить знак “заборонено” на щастя, реалізацію, успіх.

Цей шаблон я умовно назвала “нав'язаним культом страждання” — не як звинувачення, а як спробу окреслити емоційну спадковість, що формувалася впродовж поколінь.

Виживання, а не ініціатива.
Скромність замість сили.
Приховування замість прояву.

І все це — не зі злого наміру, а з бажання захистити: попередні покоління передавали ці сценарні послання нам, часто щиро вважаючи, що це — найкращий спосіб зберегти життя.

І саме тут виникає виклик: як вийти з цього сценарію, не зрікаючись своїх коренів, але перестаючи жити в чужому страху?

Ця тема стала фокусом моєї дослідницької та терапевтичної роботи.

Більше про неї — у моїх статтях, інтерв’ю та публічних виступах.

2018

У 2018 році я організувала й провела public talk «Відверті історії на заборонені теми» і соціально-психологічний арт-проєкт «Філософія: Улюблені граблі» ©

Це була метафорична подорож у світ несвідомого.

Ми створили простір, де можна було подивитися в очі кожній забороні, відчути, як вона формувалася — і поставити собі чесне запитання:

чи хочу я далі спиратися на страждання, чи готовий(а) обрати інший сценарій?

Кожен гість проєкту йшов із символічним подарунком. Це були не «граблі» — це були дозволи.

2019

У 2019 році я сформувала та запустила модульні програми #REDESIGN — авторські формати для глибокої реконструкції життєвих і професійних сценаріїв.

Програми допомагають:

🔹 проводити переосмислення особистої історії, вихід із сценарних заборон і глухих кутів;
🔹 знаходити нові рішення, бачити цінність власного досвіду;
🔹 трансформувати стилі управління в бізнесі, аби вийти з токсичних моделей, посилити стійкість компанії та сформувати здорову репутацію.

Також я проводжу тренінги й лекції на теми:

✔️ психологічних заборон і дозволів,
✔️ репутації (в тому числі сексуальної),
✔️ психологічної гігієни в особистому та професійному житті.

2023

У 2023 році я створила й провела цикл лекцій «Мені пороблено»,

у якому простими словами відкриваю «таємниці» формування психологічних заборон та їхній вплив на наш вибір, поведінку й самооцінку.

Наразі працюю над створенням:

— терапевтичної групової програми,
— модуля для психотерапевтів, присвяченого роботі зі сценарними заборонами.

2025

У 2024 році, на запрошення видавництва Лабораторія,

я розпочала роботу над книгою «Гора з плечей: як виявити і подолати 13 психологічних заборон».

І вже 20 березня 2025 року стартував її передпродаж.

📚 Перейти на сторінку книги →

13 психологічних заборон родом з дитинства

Психологічна заборона — це послання, яке ми отримуємо від батьків чи соціального середовища й на основі якого формуємо свої ранні рішення про себе, інших і світ.

Це не завжди прямі слова. Батьки рідко кажуть: «Не живи», «Не будь собою», «Нічого не роби». Частіше це — невербальні сигнали, міміка, інтонації, жести, непрямі фрази, на кшталт:

«Звідки ти взявся на мою голову?»

«Що ти поводишся, як маленький?»

Такі послання створюють емоційний фон, що поступово формує сценарний протокол — звичну для людини поведінку в дорослому житті.

Більшість батьків не передають ці заборони навмисне. Вони самі їх колись отримали. Ці послання несвідомо передаються з покоління в покоління, створюючи родинні системи, де ті самі установки повторюються десятиліттями.

Якщо в дорослому житті людина опиняється в обставинах, які підтверджують її дитячі уявлення — вона зміцнюється у своєму ранньому рішенні.

Так формується внутрішня заборона, яка вже не помічається — лише відчувається як неможливість щось робити, на щось зважитися, бути кимось іншим.

Сценарій повторюється. А граблі — знову ті самі.

Згідно з дослідженнями психотерапевтів Боба та Мері Гулдінг, існує 12 базових заборон, що лежать в основі багатьох несвідомих рішень.

У моїй практиці я додаю ще одну — тринадцяту, характерну саме для українського культурного контексту, сформованого довкола культу страждання.

Саме ці заборони й лягають в основу моєї книги «Гора з плечей» — про те, як вони формуються, як впливають на життя, і як їх, зрештою, зняти.

© 13 психологічних заборон

*******

Здавалося б, багато чого змінилося з часів «залізної завіси» та «червоного терору».

Але негативні сценарні прояви все ще живі — не в архівах, а у свідомості. Вони звучать у сучасних версіях старих заборон:

«Не думай — просто страждай»
«Не висовуйся. Страждай і сиди тихо»
«Не будь собою. Не досягай. Не випереджай»

Їх доповнюють приписові меседжі:

«Страждай і радуй мене»
«Страждай і будь сильним. Терпи»

У поведінці це проявляється як драйверне налаштування:

«Я ОК тільки тоді, коли я страждаю»

І зрештою — у дитячих внутрішніх рішеннях:

– «Я можу отримати бажане тільки через страждання»
– «Я не маю права бути щасливим, інакше щось погане станеться»
– «Я повинен страждати, як моя мама»

А поруч — соціальні програми:

«Ось як треба страждати»
«Бог терпів — і нам велів»

Що таке культуральний сценарій?

Культуральний сценарій — це глибинна система переконань, емоцій і моделей поведінки, яка формується під впливом історичних подій, соціальних потрясінь і колективного досвіду. Він діє як несвідомий «шаблон життя», що транслюється через казки, обряди, фольклорні й літературні образи.

Соціально-культуральна ідентичність — це частина самоідентифікації, що пов’язана з належністю до певної групи (етнічної, соціальної, національної) та емоційним забарвленням цієї належності: гордістю, соромом, лояльністю або відстороненням.

Три складові культурального сценарію (за моделлю М. Маццетті та Е. Берна)

🔸 Етикет / Культуральний Родитель

Те, що "належить робити": колективні уявлення про добро і зло, ідеали жіночості/мужності, ритуали, моральні кодекси, покарання й заохочення.

🔸 Технічна культура / Культуральний Дорослий

Те, що "можна робити": прийняті способи мислення, знання, навички, організація часу, економічні й наукові процеси.

🔸 Характер / Культуральна Дитина

Те, що "подобається робити": культурно прийняті форми вираження почуттів — від любові до протесту, від надії до страху, від близькості до спротиву «етикету».

Як формується домінантний сценарій

▪️ Через політичні та економічні структури влади, які диктують «норму».

▪️ Через асиміляцію: етнічні групи, що тривалий час жили разом, поступово переймають спільну культуру (наприклад, "радянська людина" як результат масової стандартизації, часто через насильство).

Основні виклики в роботі з культуральним сценарієм

Малий рівень конфронтації із "звичним" — глибоко вкорінені настанови сприймаються як очевидні й не ставляться під сумнів.
Високий опір "альтернативному" — нові моделі поведінки викликають тривогу, відторгнення або осуд.
Брак живих альтернатив — часто в оточенні просто немає прикладів іншої поведінки.
Блокування доступу до інформації, яка могла б запропонувати інший вибір, іншу рамку мислення.

тінь Культурального Родителя

Культуральний сценарій — це система колективних переконань і почуттів, що формуються в межах певної культури. Вона включає норми (етикет), знання (технічна культура) та емоційні реакції (характер), які стають внутрішнім орієнтиром для особистості.

Здоровий культуральний сценарій підтримує життя. Але якщо його основою стає травма, він транслює архаїчні заборони:

не змінюйся, бо небезпечно
не вирізняйся, бо виженуть
не прагни більшого, бо втратиш усе

Це й є портрет нездорового Культурального Родителя:

повторення застарілих історій без змін
покарання за ініціативу
гіперконтроль і заборона на автономію
несвідоме відтворення сценарію «виживання через страждання»

Звідки росте сценарій «Страждай»?

🔹 Фольклор: у піснях, казках і легендах, що пройшли радянську "цензуру на сльозу", часто фіналом стає не визволення, а втрати, смирення й самопожертва.

🔹 Релігія: православний контекст із акцентом на покуту: страждання — як шлях до спасіння. Токсичне трактування «бог терпів і нам велів» підживлює віру в необхідність муки.

🔹 Історія: війни, голодомори, репресії та стратегія виживання "не висовуйся" створили колективну модель функціонування: виживати — значить терпіти.

Як цей сценарій осідає в нас?

За класичною моделлю:

25% — це те, чому нас навчили батьки,
25% — що показав соціум,
50% — що ми самі вирішили в дитинстві, щоб вижити.

Коли і батьки, і культура транслюють одне й те саме — дитина просто не має вибору, окрім як пристати на ці правила. Так формується внутрішній купол заборон, а разом із ним — культ страждання.

Він вбудовується через:

Батьківські приписи:

«Страждай і радуй мене»
«Страждай і будь сильним»

Соціальні послання:

«Ось як треба страждати»
«Не нарікай — могло бути гірше»

Ранні дитячі переконання:

«Я можу отримати бажане, тільки якщо страждаю»
«Я живий, бо страждаю»
«Я маю повторити шлях мами — інакше зраджу»

Зміни можливі. Але це процес — не різкий поворот, а поступове перетворення системи переконань. І початися він може з будь-якої з її ключових точок:

🔹 Етикет (Культуральний Родитель) — правила, норми, «так прийнято»

🔹 Технічна культура (Культуральний Дорослий) — знання, навички, раціональні рішення

🔹 Характер (Культуральна Дитина) — емоції, бажання, спосіб проживати досвід

📍 Зміна в одній із цих частин поступово трансформує всю структуру культурального сценарію.

Два рівні трансформації

🔸 Індивідуальна трансформація

Це внутрішня робота:

перегляд переконань і «успадкованих» шаблонів,
вивільнення енергії з неефективних патернів,
розвиток нових способів мислення, дії, емоційної виразності.

Людина вчиться не просто «жити правильно», а жити по-іншому — з повагою до себе, своєї історії та права на вибір.

🔸 Соціальна трансформація

Це вже ширший рівень:

робота з родовими системами,
переоцінка соціальних наративів,
критичний аналіз історичних подій і культурних стратегій, що досі впливають на нашу поведінку.

Тут важливо не тільки виявити, що не працює, а й знайти нові точки опори у власній культурній ідентичності.

Цей процес не лише про зміну.

Він про відновлення цілісності — між тим, ким ми є, ким могли б бути й ким хочемо бути в майбутньому.

🔓 З чого почати шлях до автономії?

1. Побачити сценарій.

Почни з чесного запитання: чи мої вибори — справді мої?
Чиє “не можна” живе у твоїй голові? Чия тінь тисне на твоє “хочу”?

2. Визнати заборону.

Усвідомлення — це вже спротив. Назвати свою внутрішню заборону — значить вивести її з тіні. Іноді ця тінь звучить як “мені не можна бути щасливим”, “я маю страждати, як мама”.

3. Знайти дозволи.

Працюй з тими, хто вже живе інакше. Дивись на приклади, шукай живі моделі. Сам факт, що можна інакше — змінює хід гри.

4. Створити власний досвід.

Автономія — не те, що тобі дадуть. Це те, що ти будуєш крок за кроком: через терапію, через осмислення, через нові рішення й підтримку.

5. І — головне — не поспішай.

Це процес. Це шлях. І він твій. А значить, ти маєш право йти ним у своєму темпі, зі своїми паузами, страхами, перемогами й відкриттями.

🟣 Твоя автономія починається з того моменту, коли ти не йдеш за чужим сценарієм — навіть якщо весь світ каже, що саме так правильно.

P.S.

Ця стаття може викликати в вас різні емоції. Можливо — навіть внутрішній спротив або думку «це не про мене». І це нормально.

Але саме така реакція — сигнал: десь усередині є щось важливе.

Рекомендую дати собі шанс: не сперечатися з кожним реченням, а спробувати пропустити його через власний досвід.

Бо тільки так можна відчути, наскільки сильні заборони — і наскільки звільняє сила дозволів.

Я вірю: ця інформація може стати тим поворотом,

де ви передаєте собі — й тим, хто після вас — не тягар страждання,

а культуру здорового глузду, поваги й живого вибору.