Природа травми: ретравматизація

Природа травми

Ретравматизація: коли травма повертається через повтор

Ретравматизація – це ситуація, у якій старий травматичний досвід знову активується: через схожі обставини, нові удари, накопичене виснаження або несвідоме повторення болісного сценарію.

Методики роботи з травматичним досвідом

Сьогодні ми вже достатньо знаємо про те, що таке травма. У психологічній і психотерапевтичній мові це поняття використовується часто, іноді навіть надто часто. Але від частого вживання воно не стає менш складним.

Важливо пам’ятати: класичний психоаналіз значною мірою починався саме з вивчення психічного травматизму – як одного з джерел симптомів, які згодом можуть проявлятися в поведінці, тілі, стосунках, тривозі, захистах і повторюваних внутрішніх конфліктах.

Природу травми можна розглядати з різних боків: через індивідуальну чутливість психіки, історію розвитку, якість підтримки, тілесні реакції, роботу нервової системи і нейробіологічні механізми стресу. Але у травми є ще одна важлива сторона – її динаміка і пролонгація.

Травма продовжує жити в психіці

Те, що сталося, не завжди завершується разом із самою подією. Досвід може продовжувати своє життя в психіці, тілі, пам’яті, реакціях, виборах і стосунках.

У кращому випадку травма поступово інтегрується і стає важким, але осмисленим досвідом. У гіршому – знову й знову відтворюється, ніби платівка, що заїла. Саме тоді ми можемо говорити про ретравматизацію.

Ретравматизація пов’язана з повтором

Ретравматизація може мати кілька форм. У кожній із них ключовим є повтор: не завжди буквальний, але емоційно, тілесно або сценарно впізнаваний.

• Схожа подія – нинішня ситуація активує старий, неінтегрований травматичний досвід і ніби повертає людину «туди». У транзактному аналізі це можна пов’язати з феноменом гумової стрічки.
• Серія подій – нові удари відбуваються один за одним, і психіка не встигає відновитися після попереднього досвіду. Так виникає накопичувальний травматичний ефект, або «сніговий ком».
• Сценарне відтворення – людина свідомо або несвідомо відтворює болісний досвід у нових обставинах, ніби намагаючись переграти його і змінити завершення.

1. Схожа подія: регрес і «гумова стрічка»

Для ретравматизації не обов’язково, щоб нинішня подія буквально повторювала минулу. Обставини, люди, місце і символи можуть бути іншими. Важливішою є емоційна подібність: людина переживає схожі почуття, і психіка регресує до попереднього досвіду.

У такому випадку нинішня ситуація накладається на стару травму. Доросла частина ніби тимчасово втрачає доступ до своїх ресурсів, а людина переживає різкий регрес і може входити в гострий стан, який за силою нагадує симптоми ПТСР.

2. Серія подій: «сніговий ком»

У народній мові про це іноді кажуть: «33 нещастя». Коли події сиплються одна за одною, у людини може загострюватися міфологічне мислення: здається, що вона приречена на невдачі, ходить по колу і не може вибратися.

Психологічна формула така:

• нова травматична подія відбувається невдовзі після попередньої;
• події можуть бути не пов’язані між собою і не нагадувати жодну конкретну травму з минулого;
• травматичний ефект виникає через те, що психіка не встигає відновитися після першого удару і не має достатньо ресурсу, щоб впоратися з наступним.

3. Компульсивна ретравматизація

Компульсивна ретравматизація – це описуваний у психоаналітичній традиції феномен, коли людина несвідомо відтворює травматичний досвід знову і знову, хоча об’єктивних причин для цього вже немає.

У термінах транзактного аналізу це можна описати як сценарне відтворення незавершеного процесу травми. Йдеться не про зовнішній примус, а про внутрішній сценарний імпульс повернутися до болю в надії, часто ілюзорній, змінити його завершення.

Компульсивна ретравматизація може мати дві форми:

• свідома – коли повторення очевидне самій людині;
• несвідома – коли повтор помітний оточенню, але сама людина не розпізнає, що знову опинилася всередині старого сценарію.

В обох випадках психіка ніби намагається зробити одне й те саме: переграти травматичний досвід. Проблема в тому, що без достатньої усвідомленості й підтримки цей повтор часто знову завершується болем, а не інтеграцією.

Приклади свідомої ретравматизації

Свідома ретравматизація часто виглядає як спроба взяти реванш над минулим. Людина ніби говорить собі: «цього разу я буду сильнішою», «цього разу я впораюся», «цього разу я контролюватиму ситуацію».

• після досвіду фізичного насильства людина може обирати небезпечні професії, ризиковані заняття або ситуації, де знову потрібно доводити свою силу й готовність до загрози;
• після сексуалізованого насильства в ранньому віці травматичний досвід іноді може відтворюватися через небезпечні сексуальні сценарії, втрату контакту з власними межами або повторювані ситуації, у яких людина знову не почувається суб’єктом вибору.

Важливо: сама по собі ризикована професія, активне сексуальне життя або небажання будувати постійні стосунки не є доказом травми. Про ретравматизацію варто говорити тоді, коли в поведінці є повторення болю, втрата свободи вибору, самопошкодження або стійке повернення до старого сценарію.

Несвідома ретравматизація: «ті самі граблі»

Наступати «на ті самі граблі» іноді означає не дурість і не слабкість характеру, а несвідоме сценарне відтворення. Зовні це може виглядати як дуже швидкий рух, але завжди по колу – з неминучим поверненням у вихідну точку.

Компульсивною несвідомою ретравматизацією часто керує те, що було витіснено, і те, що повернути у свідомість здається небезпечним або неможливим. Людина ніби біжить від себе з минулого, але саме цей біг знову приводить її до старої точки болю.

Так працює несвідома пам’ять: вона повертає нас до того, що не вдалося пережити, осмислити й інтегрувати. Про те, що в цей момент може відбуватися в мозку, я писала окремо:
дивитися матеріал.

Чи може повтор допомогти

Парадоксально, але іноді саме несвідомий повтор дає людині шанс помітити закономірність. Серія «дивних збігів» може стати приводом зупинитися, поставити запитання і звернутися по психотерапевтичну допомогу.

При свідомій ретравматизації ситуація може бути складнішою: людині здається, що все під контролем, що це її єдиний правильний вибір і що краще так, ніж знову зустрітися з нестерпним болем минулого.

Але будь-який варіант ретравматизації не скасовує права на психотерапію. Саме там можна поступово вчитися гуманізму і співчуттю до себе. Так, працювати доведеться. Психолог не може і не повинен зробити всю внутрішню роботу замість клієнта. Але він може створити простір, у якому ця робота стає можливою і безпечнішою.

P.S. Про роботу з травмою

Робота з травмою або ретравматизацією – складне й делікатне завдання і для клієнта, і для психотерапевта.

З одного боку, психотерапевту важливо бути обережним і дбайливим у діагностиці, інтерпретаціях, конфронтації та доборі технік, щоб сама терапія не стала ще одним джерелом ретравматизації.

З іншого боку, у терапії важливо поступово повертати людині активну позицію щодо власного життя. Травмована людина часто почувається жертвою обставин, і це не треба знецінювати. Але терапевтична робота допомагає поступово відновлювати суб’єктність, вибір, межі й здатність діяти.

Щоб вийти із замкненого кола, клієнту з часом доведеться чесно подивитися на ситуацію, дати місце емоціям, пов’язаним із травмою, і поступово відокремити себе від страшного та повторюваного досвіду.

Баланс між дбайливістю і чесністю, між стабілізацією і глибинною роботою, між підтримкою і відповідальністю допомагає людині не лише «пережити травму», а й перестати жити всередині її повторення.

Чому одна подія травмує по-різному

Травматичний досвід переживає багато людей, але наслідки залежать від багатьох чинників: індивідуальної чутливості, попередньої історії, ранніх рішень, ресурсу, підтримки, сенсів, тілесного стану, можливості говорити про пережите і бути почутими.

У деяких випадках те, що могло б стати глибокою психологічною травмою, інтегрується інакше: якщо людина не залишається в тотальній самотності, отримує своєчасну підтримку, має достатньо ресурсу або знаходить сенс у тому, що сталося.

Тому зрозуміти, чи йдеться саме про травму, ретравматизацію, гострий стрес або інший стан, краще в професійній діагностиці, а не через самонавішування ярликів.

Важливо. Цей матеріал має психоедукаційний характер і не замінює психотерапію, медичну допомогу або кризове втручання. Якщо ви помічаєте повторювані сценарії, флешбеки, різке уникання, втрату контролю, саморуйнівні думки або сильне порушення повсякденного життя, варто звернутися до фахівця з ментального здоров’я.

Подкаст про травму свідка і довіру до життя

Залишаю також подкаст, який ми записали для каналу Юлії Бориско «Жовті кеди». Говоримо про травму свідка, довіру до життя і те, як психіка намагається впоратися з досвідом, який неможливо просто «забути».