Природа травми: ретравматизація
На сьогоднішній день ми достатньо знаємо про те, що таке травма (тільки у мене на каналі це слово зустрічається близько 80 разів – досить багато)
Варто зазначити, що класичний психоаналіз почався з вивчення психічного травматизму як основної причини психічних, поведінкових, психосоматичних симптомів, що розвиваються згодом та заважають людині почуватися у безпеці, використовувати потенціал, можливості та ресурси необхідні для реагування відповідно до реально ситуації, а не боротьби з привидами минулого або негативними фантазіями про майбутнє
Природа травми зрозуміла нам як з погляду індивідуальної чутливості психіки – різної в різних людей, і з боку хімічних процесів у головному мозку – загальних для всіх.
Однак, у травми є ще одна сторона, і вона набагато актуальніша для реального життя – це динаміка та пролонгація.
Іншими словами, те, що трапилося так чи інакше продовжує своє життя в нашій психіці, тож у кращому випадку травма формує досвід, про який не можна забути, в гіршому – знов і знов відтворюється – немов пластинка, що “заїла”, приводячи до ретравматизації.
Але не поспішайте хапатися за ярлик (можливо це не про вас) давайте розберемося що це і які форми має ретравматизація.
Ретравматизація пов’язана з повтором:
- іноді те, що трапляється з нами, як би вертає у назовні схожу і одного разу не прожиту психікою травму і повертає нас туди (гумова стрічка (https://t.me/mfabricheva/1758))
- буває, що події, що відбуваються одна за одною, і не встигнувши одужати від одного “удару долі” ми зустрічаємо наступний (“сніговий ком” – накопичувальний травмуючий ефект)
- іноді, щось чи хтось змушує нас свідомо чи несвідомо відтворити болісну подію з минулого в теперішньому і переграти її (сценарне відтворення – несвідома реконструкція болю)
📚 десь я читала гіпотезу, що всі травми ми отримуємо до 21 року, а потім вже маємо справу лише з ретравматизацією, винятком є події, які виходять за межі типового побутового досвіду (думаю, це пов’язано з теорією розвитку кори головного мозку, хоча зараз і її у наукових колах спростовують).
схожа подія (регрес)
варто зазначити, що не обов’язково має статися щось буквально схоже, швидше за все обставини, атрибути та символи будуть відрізнятися, питання лише у схожих емоціях, які мешкає людина і тим самим “регресує в минулий досвід”
Класичний приклад:
▫️перша травма була пов’язана з покараннями, коли дитину надовго замикали в кімнаті насамоті
▫️у дорослому віці будь-яка вимушена ізоляція (пандемія, неможливість вільно пересуватися) може стати потужною ретравматизацією – поверне, здавалося б, забуті почуття гострого душевного болю: паніка, самотність, розпач.
Тобто, якщо ситуація, що відбувається насправді накладається на стару, в чомусь подібну травму, то психіка переживає різкий регрес – дорослий «перетворюється» на дитину, і може увійти в гострий стан, який можна порівняти за силою з симптомами ПТСР (https://t.me/mfabricheva/459)
серія подій (сніговий ком)
у народі іноді кажуть “зла доля” – справді, в подібних випадках часто загострюється міфологічне мислення, людина відчуває себе приреченою на невдачі, здається що ходить по колу, збираючи всі “33 нещастя”.
Психологічна формула така:
- нова унікальна травма відбувається слідом або через короткий час після попередньої
- найчастіше, такі травми можуть бути не пов’язані між собою і не нагадуватимуть ні про які події з минулого.
- в д.в. трамуючий ефект виникає через те, що психіка не встигає відновитися після першого «удару» долі і, як наслідок, не має ресурсів впоратися з другим і так ретравмується.
нав’язливе повторення (компульсивна ретравматизація)
Компульсивна ретравматизація (К.р.Т.) — це описуваний у психоаналітичній традиції феномен, коли людина несвідомо відтворює травматичний досвід знову і знову, хоча об’єктивних причин для цього вже немає.
🔁 у термінах ТА — сценарне відтворення незавершеного процесу травми. Тобто мова не про зовнішній примус, а про внутрішній сценарний імпульс повернутися до болю в надії (часто ілюзорній) змінити його завершення.
К.р.Т. може мати дві форми:
▫️свідома – коли повторення очевидне самій людині
▫️несвідома – повтор може бути очевидним всім оточуючим, але тільки не тому, хто знов у травмі (сценарне відтворення – несвідома реконструкція болю)
● і в першому, і в другому випадку психіка намагається зробити одне й те саме: переграти травматичний досвід, але, на жаль, завжди невдало – саме це і призводить до ретравматизації.
Приклади свідомої ретравматизації
- усвідомлене бажання впоратися з травмою фізичного насильства, проявити волю, виявитися цього разу сильнішим і бути більш підготовленим часто проявляється у виборі небезпечної професії чи ризикованого захоплення
- сексуальне насильство в ранньому віці буває компульсивно відіграно у небажанні мати постійного партнера, будувати стосунки натомість людина оберає різноманітні статеві зв’язки у дорослому віці
Головна проблема свідомої ретравматизації в тому, що чіпляючись за той самий сценарій, людина заперечує супутню йому шкоду і заганяє себе глибше і глибше у вихідну травму;
і цей, здавалося б, цілком усвідомлений повтор все одно ретравмує і призводить психіку до поступової стагнації (застрягання), яка може тривати роками.
Наставали “на ті самі граблі”? – якщо так, то тепер ви знаєте, що це і є несвідома ретравматизація
Іноді це нагадує дуже швидкий біг, але завжди по колу — з неминучим поверненням на старт у вихідну позицію
Класичний приклад:
- доросла дочка холодної матері, чиєї любові доводилося добиватися, несвідомо
обирає недоступних чоловіків – тих, у кого є щось (хтось) важливіше, ніж вона і прагне завоювати їхнє кохання (ну, десь тут знову пробіг Фройд (https://t.me/mfabricheva/1449))
Іншими словами, компульсивною несвідомою ретравматизацією керує те, що було витіснено, те, що повернути у свідомість здається небезпечним і неможливим – саме від цього людина і біжить (від себе з минулого)
Однак так влаштований процес нашої несвідомої пам’яті, що нас знову повертає до того, що не вдалося ні пережити, ні інтегрувати в досвід (що відбувається у мозку я описувала тут (https://t.me/mfabricheva/1831) )
як не парадоксально – несвідомий повтор дає більше шансів впоратися з травмою, ніж свідома ретравматизація (швидше за все, несвідомо повторюючи схожі події ми маємо більше шансів дійти необхідного нам рішення або помітивши низку “дивних збігів” звертаємося за допомогою до психотерапії, при свідомій ретравматизації людині здається, що все під контролем, що це єдиний вірний вибір і краще так, ніж знов переживати нестерпний біль з дитинства)
Але,
будь який з варіантів ретравматизації не виключає право на психотерапію, а там уже вчимося прояву гуманізму та співчуття до самого себе (звичайно, доведеться попрацювати, бо психолог замість вас зробити певну роботу не може і не повинен)
P.S.
Взагалі, процес роботи з травмою та/або ретравматизацією – складне і делікатне завдання (і для клієнта, і для психотерапевта)
З одного боку, психотерапевту важливо бути обережним і дбайливим у діагностичних питаннях, інтерпретаціях, конфронтації (а без неї ні як) та підборі технік – ну щоб сесії не стали ще однією причиною ретравматизації.
З іншого боку, належить пройти шлях, який допоможе клієнту зайняти активну позицію щодо свого життя, тому що нерідко людина, що травмується, почувається жертвою обставин.
Далі, щоб вийти із замкнутого кола, клієнту потрібно буде максимально чесно поглянути на ситуацію, відкрито висловити і прожити емоції, пов’язані з травмою.
Знаходження балансу між цими двома полюсами з боку терапевта та бажання клієнта пройти цей шлях, згодом (терміни терапії індивідуальні) допоможе клієнту безболісно відокремити
себе від страшного та повторюваного досвіду
Я дотримуюсь думки, що травми отримує багато хто, а ось якими будуть наслідки залежить від індивідуальних особливостей особистості, подальшого перебігу життя, ранніх рішень, сили волі, вторинних вигод тощо.
У деяких випадках те, що мало б бути психологічною травмою (у класичному розумінні) спрацьовує інакше 🤷♀️ (можливо людина не перебуває у тотальній самотності, або отримує своєчасно підтримку, чи знаходить сенс у події, що сталася).
Коротше кажучи, за для того, щоб зрозуміти чи ж травма, чи немає краще пройти професійну діагностику
залишу вам свіжий подкаст, який ми записали для каналу Юлії Бориско “Жовті кеди” – говоримо про травму свідка і довіру до життя
