Етика: що означає «не завдавати шкоди»

Правила процедур та доказів (ППД) можуть використовуватися як інструменти для захисту постраждалих та інших свідків. Кожна юрисдикція різна, кожен суд матиме різні ППД. Докази, які необхідні, щоб поза всяким розумним сумнівом довести злочин при кримінальному переслідуванні в національному суді, часто є строгими, докладними та мають високий рівень.

Крім того, МКС Міжнародний кримінальний суд) та інші міжнародні трибунали та суди створили правила та механізми, щоб захистити постраждалих (свідків) під час надання свідчень.

Ці правила призначені, щоб захистити постраждалих (свідків) від додаткової травми та врахувати специфічний характер злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, зокрема за своєю суттю примусові обставини, у яких вони були вчинені.

Ключовий етичний принцип, що лежить в основі документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, — зобов’язання, щонайменше, не завдавати шкоди. Це означає, що спеціалісти-практики повинні повністю усвідомлювати можливі негативні наслідки від документування свідчень на постраждалих та інших свідків, ширшу спільноту та самих слідчих; бути готовими до шкоди, яку можуть завдати такі наслідки; вжити заходів, щоб запобігти такій шкоді або мінімізувати її.

Дотримання принципу «не завдати шкоди» не повинно автоматично інтерпретуватися як причина не здійснювати документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами; навпаки, воно може прокласти шлях до безпечного та етичного надання постраждалим можливості говорити вголос, одночасно визначаючи можливі механізми підтримки для них. 

Важливо розуміти, що постраждалі та інші свідки можуть зазнати шкоди шляхами, що виходять за межі безпосереднього насильства, скоєного щодо них злочинцями.

Слідчі (та особи причетні до процесу збору доказів) повинні пам’ятати, що безпека та гідність тих, хто вижив, складають основу всього процесу документування.

Знаєте що я процитувала? — Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті (2017)

тобто, це той самий Протокол, про який я згадую знов і знов, коли говорю про етичне ставлення до тих, хто постраждав від сексуальних злочинів, від тортур, від інших форм насильства; 

це 320 сторінок, на яких описано, як саме потрібно збирати докази, освітлювати ці теми у інфопросторі і що робити за для того, щоб знизити ризики завдання додаткової шкоди тим, хто вижили після скоєних над нами актів насильства. 

Я маю надію, що цей Протокол є у моїх колег, які під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну займаються питаннями допомоги та / або опитування та збору доказів,

і що він не тільки у вас є, а ви хоч раз його відривали

На мою думку, ми маємо говорити про етику,

за для того, щоб у не виникало домислів та різночитань, і нарешті сформулювалось та кристалізувалось на особистому та професійному рівні розуміння гуманістичного ставлення до постраждалих, та того, як саме працює нульова толерантність до насильства, будь то побутового, будь то сексуального, будь то тероризму чи геноциду.

Інакше, ми й наділі будемо мати справу зі спрутом під назвою «культура насильства», що довгий час вважалося нормою, та (нажаль) все ще пронизує різні рівні та сфери соціальної, політичної, юридичної, культурної, психологічної (та іншої) взаємодії та характеризується подвійними стандартами, вправним володінням прийомами зміщення акцентів з реальної відповідальності з боку агресора, спробами гуманізації злочинів, підґрунтя яких не що інше як нездорове втілення потреб у владі та контролі, змаганням у кількості жертв та інших наративах, що відповідають «скрепам» тоталітарного режиму