Етика: що означає «не завдавати шкоди»

Борис Івченко у 1972 році зняв фільм «Пропала грамота», а у нас у 2022 році що не день, то пропала етика.

26.05.2022

Тож я вам дещо процитую.

Правила процедур та доказів (ППД) можуть використовуватися як інструменти для захисту постраждалих та інших свідків. Кожна юрисдикція різна, кожен суд матиме різні ППД. Докази, необхідні для того, щоб поза всяким розумним сумнівом довести злочин при кримінальному переслідуванні в національному суді, часто мають відповідати суворим і докладним вимогам та високим стандартам доказування.

Крім того, МКС (Міжнародний кримінальний суд) та інші міжнародні трибунали й суди створили правила та механізми для захисту постраждалих і свідків під час надання свідчень.

Ці правила призначені для того, щоб захистити постраждалих та свідків від додаткової травми й врахувати специфічний характер злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, зокрема примусові за своєю суттю обставини, у яких вони були вчинені.

Вони розроблені, щоб захистити постраждалих від неналежних, явно агресивних та принизливих методів допитів.

Що означає «не завдавати шкоди»?

Ключовий етичний принцип, що лежить в основі документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, — зобов’язання щонайменше не завдавати шкоди.

Це означає, що спеціалісти-практики повинні повністю усвідомлювати можливі негативні наслідки документування свідчень для постраждалих та інших свідків, ширшої спільноти та самих слідчих; бути готовими до шкоди, яку можуть спричинити такі наслідки; вживати заходів, щоб запобігти цій шкоді або мінімізувати її.

Дотримання принципу «не завдавати шкоди» не повинно автоматично інтерпретуватися як причина відмовитися від документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами. Навпаки, цей принцип може прокласти шлях до безпечного та етичного надання постраждалим можливості говорити вголос, одночасно визначаючи можливі механізми підтримки для них.

Це, в першу чергу, означає повагу та підтримку потерпілих.

Важливо розуміти, що постраждалі та інші свідки можуть зазнати шкоди способами, які виходять далеко за межі безпосереднього насильства, скоєного щодо них злочинцями.

• додаткової серйозної шкоди можуть завдати невідповідні або неадекватні послуги та реагування органів охорони здоров’я, поліції та правосуддя; члени сім’ї чи спільноти, які не підтримують постраждалих і навіть можуть піддавати їх остракізму, звинувачувати чи карати;

• особливої шкоди можуть завдати спроби документування з боку погано навчених, непідготовлених спеціалістів або тих, хто керується лише результатом і не вважає постраждалу людину пріоритетною у своєму підході, не планує належним чином свої дії та не застосовує стратегії зменшення потенційної шкоди.

Слідчі (та інші особи, причетні до процесу збору доказів) повинні пам’ятати, що безпека та гідність тих, хто вижив, складають основу всього процесу документування.

Це означає забезпечення у процесі пріоритету їхніх потреб та прохань, особливо коли йдеться про питання безпеки.

Знаєте, що я процитувала?

Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті (2017).

Тобто це той самий Протокол, про який я згадую знов і знов, коли говорю про етичне ставлення до тих, хто постраждав від сексуальних злочинів, тортур та інших форм насильства.

Це 320 сторінок, на яких описано, як саме потрібно збирати докази, висвітлювати ці теми в інформаційному просторі й що робити для того, щоб знизити ризики завдання додаткової шкоди тим, хто вижив після скоєних над нами актів насильства.

Я маю надію, що цей Протокол є у моїх колег, які під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну займаються питаннями допомоги та/або опитування і збору доказів.

І що він не тільки у вас є, а ви хоч раз його відкривали.

(Бо інакше я не дуже розумію, яким чином ви надавали й у минулому психологічну підтримку постраждалим від насильства.)

На мою думку, ми маємо говорити про етику.

Для того, щоб не виникало домислів та різночитань і нарешті сформувалося та кристалізувалося, на особистому й професійному рівнях, розуміння гуманістичного ставлення до постраждалих і того, як саме працює нульова толерантність до насильства, будь то побутове, сексуальне, тероризм чи геноцид.

Інакше ми й надалі матимемо справу зі спрутом під назвою «культура насильства», що довгий час вважалося нормою та, на жаль, усе ще пронизує різні рівні й сфери соціальної, політичної, юридичної, культурної, психологічної та іншої взаємодії.

Культурою, що характеризується подвійними стандартами, вправним володінням прийомами зміщення акцентів з реальної відповідальності агресора, спробами гуманізації злочинів, підґрунтя яких є не чим іншим, як нездоровим втіленням потреб у владі та контролі, змаганням у кількості жертв та іншими наративами, що відповідають «скрепам» тоталітарного режиму.

Нижче залишу два посилання.

Перше — відкрите звернення представниць та представників медіа до омбудсмана Людмили Денісової щодо комунікації про статеві злочини під час війни.

Друге — рекомендації та зауваження щодо висвітлення психологами, публічними особами та ЗМІ тем жорстокого поводження, злочинів проти сексуальної недоторканості особистості та інших злочинів у період війни від НПА — Національної психологічної асоціації.

Українські медійниці звернулись до омбудсмана Людмили Денісової щодо комунікації про статеві злочини у час війни

Етика: Рекомендації та зауваження від НПА – Національна психологічна асоціація