REDESIGN: реконструкція особистого досвіду © Публікації work-shop • бизнес мотивация • быть собой • Відверті історії на заборонені теми • для бизнеса • Життєві запитання • Марія Фабрічева • мотивационный спикер • мотивация • психологія стосунків • публікації • счастье • трансформація • Философия Личного Счастья • Філософія Улюблені Граблі • Формула екологічної поведінки 20.10.2019 By Мария Фабричева 0 Comments

REDESIGN: що таке щастя з точки зору терапевта? / © Марія Фабричева

© Марія Фабричева. REDESIGN: реконструкція особистого досвіду

Щастя очима психотерапевта – це гормональний баланс: між норадреналіном, що дає нам енергію збудження, руху, активності та бадьорість духу; дофаміном, що дає нам смак життя й можливість отримувати від нього задоволення; та, серотоніном, що сприяє доброму настрою та здоровому рівню денної активності, і допомагає бачити віщі (хороші) сни 😊

А якби цю хвилину увімкнули ароматизатор з окситоцином, то ви б перебували в цілковитій упевненості, що кожне моє слово, яке ви зараз читаєте, це і є щастя, – адже окситоцин підвищує рівень довіри, сприяє розслабленню нервової системи, – це «молекула кохання», тож, за допомогою окситоцину ви б закохались у мене, і було б уже не так важливо, що я написала, головне, що це написала я 😊…

Але я прибережу цей фокус для нашої особистої зустрічі, а поки що, давайте поговоримо про щастя, по-чесному. Звісно, ми не можемо щогодини перевіряти рівень гормонів, можемо лише відчути, що нашому організму чогось бракує і хочеться, наприклад, риби під гострим соусом, чи просто зірватися з місця та бігти, швидко-швидко, як Форест Гамп (просто біжи! ) – це норадреналін сигналізував нам, що система застоялася і потребує активних рухів для того, щоб відчує прилив енергії щастя; або нам (раптом! ) хочеться гіркого шоколаду – це вже дофамін тривалий час був без роботи і вимагає хоч чогось для отримання задоволення, а якщо вам захотілося яскравих фруктів – то це серотонін передає вам привіт. І люди часто заїдають свої справжні потреби, неусвідомлено підміняючи фізіологічним голодом, інші голоди, наприклад, голод по визнанню, увазі, спілкуванню і значущості, – тим самим уникаючи відповідальності за побудову власної формули щастя. Кольоровий плід простіше роздобути, ніж зайнятися пошуком відповіді на запитання «хто я? І яке моє щастя? Які потреби лежать в основі мого щасливого життя?» Про щастя написано безліч хороших книжок –

Майкл Аргайл «Психологія Щастя»
Деніел Гілберт – «Спотикаючись про щастя»
Мартін Селігман «У пошуках щастя»
Малін Рюдаль «Щасливі, як данці»

автор кожної з них відкриває нам свою формулу, свій шлях до успіху і до вміння отримувати задоволення від життя. Практично в кожній культурі можна знайти слово, що означає формулу комфортного і гармонійного життя: данське хюгге, японський ікігай, шведський лагом, грецьке меракі… З кожної культури можна взяти те, що може вам бути щасливим: затишний дім; відчуття міри й розуміння достатньої кількості чогось для щастя; гордість за свої досягнення, емоційний інтелект (здатність чути свої емоції та виражати їх у здоровий спосіб), задоволення від вживання їжі (не поспішаючи, відчуваю, як розкривається нота кожної спеції). В основі культурного сценарію кожного народу можна знайти підґрунтя й роздільні здатності для того, щоб бути щасливим. Формула щастя прописана в казках і легендах, які відображають особливості культури тієї чи іншої місцевості, того чи іншого народу:

щастя одних – пригоди і слава
для інших – можливість проявити свою хитрість і спритність
для третіх – це похід невідомо куди, і невідомо, за чим, і водночас повернення з новими знаннями та знайомствами (оновлений контакт лист, кажучи сучасною мовою)
хтось має врятувати наречену для того, щоб стати щасливим, а хтось, навпаки, виручить нареченого, якого зачарувала зла чаклунка, – і жити потім довго і щасливо
А хтось сидить на печі й чекає, коли щастя постукає в його дім…

Казки і легенди відображають філософію щастя кожного народу і вчать нас того, що немає універсальної формули, є вибір: бути щасливими або бути нещасним, впоратися або здатися, бігти або боротися, насолодитися успіхом або знецінити його і піти здійснювати наступний подвиг, для того, щоб хтось великий нарешті тебе помітив. В кожній культурі є своя філософія, свої цінності, свої закони – і ми не можемо ігнорувати їх, коли говоримо про щастя, ми не можемо нав’язати свою культуру і цінності іншому. Бо нав’язування будь-чого – це насильство, а воно не сумісне зі щастям… Ми можемо лише запропонувати свою формулу і поділитися кращим з того, що знаємо про щастя, з іншими, і дати можливість вибору: застосовувати чи ні «наш щасливий рецепт»… А ще був Зигмунд Фройд, і я, як психотерапевт, не можу ігнорувати його праці (хоча можу з багатьма не погоджуватися), однак, я вдячна Фройду за квінтесенцію психічних енергій, яку він вивів і заклав в основу розвитку особистості. І я зараз не про лібідо, яке, на думку Фрейда, рухає людиною на шляху до задоволення її несвідомих потреб, я про поєднання Ероса і Танатоса у внутрішньому світі кожної людини, кажучи більш науково, – це позиції первинних потягів, у яких закладено боротьбу між інстинктом життя та інстинктом смерті. На основі цих інстинктів будується вся життєдіяльність людини, так влаштована людина, що їй важливо «щось робити», «до чогось прагнути» і «чомусь протистояти» для того, щоб відчувати себе живою. Різниця лише в позиціях, на основі яких ми це робимо.

Так одні досліджують себе і світ, взаємодіють з іншими з позиції доброти, чуттєвості та гармонії – це Ерос. Бог любові з великим серцем, що вчив бачити красу світу, відчувати і приймати любов. Ті, хто прагне енергії Життя, здатні вловити щастя навіть у тиші, вони годинами можуть створювати затишок, ідуть по життю спокійно й неквапливо, їхні справи розмірені, і вони до кінця днів не втратять здатності дивитися на світ так, як дивиться трирічна дитина, немов уперше в житті побачили, як розквітає навесні кульбаба. Їхнє щастя в тиші та спокої.
Інші ж приймають виклик, і бачать отримання задоволення в боротьбі та битві. Вони конкретні й часом руйнівні, для себе та інших, їх вабить потяг до пригод і ризику, і їх не змусити сидітися на березі озера й насолоджуватися співом птахів і спогляданням того, як вітер трепетно грає з водною гладдю. О ні – Танатос бог із залізним серцем, той хто ніколи не дарує дарів, а судить лише за вчинками та фактами, його любов (якщо це можна так назвати) дарована тим. Хто знову і знову йде на ризик, заграє з самою Смертю і бачить сенс у тому, щоб переграти її.

І кожен з них щасливий по-своєму, у кожного свій шлях і своя формула щастя… І найкраще, що вони можуть дати одне одному, – це поділитися своєю історією щастя, і прийняти формулу щастя іншого, з цікавістю обмінюватися інформацією і з повагою та навіть захопленням слухати розповіді одне одного про подвиги, підкорення вершин, великі битви або про те, як співає вранці соловей, як заварювати смачний чай, як зустрічати гостей на затишній веранді й радіти з того, що знову весна й розквітла кульбаба.

Тема щастя нескінченно прекрасна, бо щоразу розкриває нам нові можливості для того, щоб пізнати себе і стати ближче до себе. Я не можу подарувати вам рецепт універсального щастя, і водночас я готова поділитися формулою, за якою вибудувала своє щастя.

Моє народження

Вперше я зрозуміла, що мені дуже пощастило, коли усвідомила той факт, що я народилася живою. Тому що до цього я з гордістю говорила, що народилася, обвита пуповиною мало не повністю. Але це – не про життя. Я пишалася тим, що я мало не померла. Однак везіння не в тому, що я мало не померла, а в тому, що я народилася живою.

5 років

Наступна важлива точка з’явилася, коли мені було 5 років. Мама кип’ятила воду з содою, щоб зробити мені інгаляцію, відволіклася на хвилину, і цю киплячу рідину я перекинула на себе. Я отримала опік ніг другого ступеня. Півроку я лежала, ходити було не можна.

У чому мені пощастило? Цей випадок дав мені розуміння, що завжди можна почати жити спочатку. І що ми починаємо не з нуля, а вже з якоїсь бази.-

8 років

повернувшись із музичної школи, я знайшла свою маму мертвою. Мені було 8 років. Хтось жахнеться і скаже: «У чому ж тут тобі пощастило?» Коли я працювала в терапії з цією ситуацією, я зрозуміла, що люди можуть бути слабкими і можуть не впоратися зі складною ситуацією.

У 8 років я зрозуміла, що важливо визнавати свої слабкості і важливо розуміти, що вибір, який ми робимо, може бути не таким болючим для нас, як для інших людей.

12 років

Після смерті мами і до 12-ти років, мене виховувала бабуся, а потім я повернулася в сім’ю свого батька. Пощастило в тому, що я усвідомила, наскільки різні люди оточують мене з маминого і з татового боків. Це розуміння дало мені психологічну гнучкість і усвідомлення того, що до всього можна адаптуватися.

Адаптуватися – це не означає прогнутися, це означає знайти максимально ефективний, а головне – екологічний! спосіб для того, щоб впоратися (вижити, якщо хочете)…

14 років

Виявилося, що на нервовому ґрунті в мене розвинулася дислексія, у школі мені було складно вчитися. Але я знайшла підхід до свого тата, який за освітою філолог. Він розповідав мені сюжети книжок, біографії письменників, і завдяки цьому я могла отримувати нормальні оцінки. Ще я взяла від нього вміння критично мислити й аналізувати. І це був мій вибір: або злитися на нього за щось, або взяти краще.-

18 років

я завагітніла. Я зрозуміла, що в мені зародилося нове життя, і найбільшим страхом було те, що мене можуть змусити зробити аборт. Однак я зробила все можливе для того, щоб моя донька народилася. І мені дуже пощастило, тому що я навчилася нести відповідальність не тільки за своє життя, і тому, що в моєму житті з’явилася найчудовіша дівчинка – моя Дочка!

21 рік

Я «потрапила» у співзалежні стосунки, в яких один партнер постійно тікає, а другий, залежний, вічно женеться за ним. Ту людину було послано до біса, але річ у тім, що від залежних людей складно йти. Мені було по-справжньому страшно.

Багато жінок схильні до комплексу страждання і комплексу рятувальника, і я не була винятком. Але дива не відбувається. У такий момент важливо усвідомити, що всі ваші ресурси потрібно спрямувати на себе!

Тепер я знаю, як виходити зі стосунків із залежними людьми, де знаходити ресурс. Він полягає в поділі: я – це я, а ти – це ти, я не несу відповідальність за твій вибір, навіть якщо ти найрідніша мені людина.

28 років

Я була озлоблена на весь світ і вважала, що хорошого в ньому мало. Але в якийсь момент я захотіла змінити своє життя. Мені було 28 років. Я зрозуміла, що життя моє йшло не так, як мені б того хотілося, але, коли я була маленькою, я мало на що впливала.

Однак зараз я вже достатньо доросла для того, щоб робити вибір. Я зрозуміла, що ніхто мене рятувати не буде, значить потрібно попросити про допомогу.

Мені до рук потрапила книжка Еріка Берна «Ігри, в які грають люди». Коли я почала її читати, то побачила дуже багато прикладів із власного життя. У той період якраз вибухнула фінансова криза 2008 – 2009 року, і фірма, в якій я працювала, була розформована.

Я подумала, що саме життя дає мені можливість видихнути, змінити професію, зайнятися терапією. І з цього моменту почалася моя битва за себе.

Я почала шукати фахівців, занурюватися в тему психоаналізу і зрозуміла, що я перебуваю в новій точці неповернення – я досить доросла, щоб прийняти відповідальність за своє життя і перестати страждати.

За підтримки терапевта я почала шукати відповіді на запитання, шукати нові ресурси, щоб справлятися з проблемами. Ці ресурси – ваша спритність, мудрість, хитрість, вміння промовчати, сказати «ні», дозволити собі поплакати. Я пройшла з терапевтом усе своє життя – від народження до 28-річчя. Ми працювали протягом трьох років.

Коли я розповіла, скільки було болю в моєму житті, терапевт запитав мене, чого я хочу замість нього? Я ледь зі стільця не впала, бо й гадки не мала, чого я хочу замість цього болю. Мені здавалося, що без нього життя немає. А потім я відповіла, що хочу жити своїм життям, і ми почали розглядати моє життя під зовсім іншим кутом.

Я зрозуміла, що якщо бути зосередженою на невезіннях, то тільки їх я і буду бачити. Я отримуватиму вторинну вигоду, мовляв, я молодець, що я подолала ту чи іншу невдачу.

Завдяки цим мінусам усі ми задовольняємо потреби в значущості, владі, важливості. Але свою значущість і важливість можна відчувати й іншим способом. –

Зараз мені 38 років, і я говорю і пишу про щастя.

Я заміжня, у мене доросла дочка – їй 19 років і син, йому 7 років.

У своїй країні я посідаю позицію одного з провідних психотерапевтів, і пишаюся тим, що одного разу прийняла рішення взяти відповідальність за своє життя і знайшла в собі сили змінити його повністю.

Я придбала багато надійних партнерів, вірних друзів, щасливу сім’ю і довіру з боку клієнтської аудиторії.

І найголовніше: я знайшла себе!

Думаю, що люди чують моє внутрішнє їм послання – «ви впораєтеся». Тому що я знаю, що це реально. Тому що я впоралася. І це не фантазія, а моє життя.

Звісно, я не переповіла вам усю свою біографію, а лише показала ті точки на карті життя, де я робила свій вибір: продовжувати бути нещасною або ж побачити ресурс і взяти позитивний досвід.

Я вірю в те, що кожна людина може знайти свою формулу щастя, переглянути події свого життя за запропонованою мною формулою і побачити, як вам пощастило, і щоранку прокидатися з думкою «я народився живим для того, щоб бути щасливим».

І я дуже хочу, щоб ви прописали свою формулу щастя, в основі якої лежить мудрість, сила, захист і дозвіл бути щасливим!