Як повернути відчуття безпеки, спокою та надії

Стеван Гобфолл (Hobfoll) розробив 5 емпірично обґрунтованих принципів психосоціальної допомоги після масових травм і катастроф. Вони фокусуються на ранньому втручанні для запобігання ПТСР, відновлюючи безпеку, знижуючи рівень загрози, спокій, зменшуючи тривогу, та надію, мотивуючи до відновлення. Ці принципи застосовуються в громадах, школах або центрах допомоги.

1. Сприяння відчуттю безпеки (Promote a sense of safety)

Створіть умови, у яких людина відчуває захист від подальшої шкоди, надайте інформацію про безпеку, усуньте загрози. Це відновлює відчуття безпеки, зменшує гіперпильність і дозволяє спрямувати увагу на відновлення.

2. Сприяння заспокоєнню (Promote calming)

Використовуйте техніки для зниження стресу, зокрема дихання або релаксацію, перериваючи цикл тривоги. Це повертає спокій, допомагає раціонально обробляти події та регулювати емоції.

3. Сприяння самоефективності та колективній ефективності (Promote self- and community efficacy)

Розвивайте впевненість у здатності справлятися, розв’язувати проблеми індивідуально та спільно. Це відновлює надію, посилює опору на власні сили і підтримує участь у процесі відновлення.

4. Сприяння соціальній пов’язаності (Promote social connectedness)

Підтримуйте мережі взаємодії, родину, громаду, близьке оточення, зменшуючи ізоляцію. Це відновлює безпеку і надію через взаємодопомогу, валідизацію досвіду та доступ до колективних ресурсів.

5. Сприяння надії (Promote hope)

Підтримуйте реалістичне відчуття перспективи, можливості майбутнього та реконструкції. Це повертає надію, допомагає змістити фокус із втрат на можливості, мотивує до дій і формує більш стійкий погляд уперед.

1. Сфокусувати увагу

• Сконцентруйте людину на собі, поверніть її до контакту з реальністю.
• Скажіть: «Подивися на мене. Я з тобою. Ми підемо разом у безпечне місце».
• Якщо людина вам незнайома, представтесь і запитайте її ім’я.

2. Повернути контроль

• Не беріть усе на себе і не нав’язуйте допомогу.
• Дайте людині можливість самій зробити просту дію, яка повертає почуття впливу. Наприклад:

3. Ставити прості запитання

• Лише короткі, однозначні запитання, які допомагають відновити орієнтацію.
• Не питайте про почуття, оскільки запитання на кшталт «що ти відчуваєш?» можуть посилити тривогу.

Приклади:

4. Відновити відчуття часу

• Під час стресу людина часто втрачає хронологію подій.
• Допоможіть відновити послідовність, підкресліть, що небезпека минула.
• Попросіть людину описати, що було до, що відбувається зараз і що буде потім.

Наприклад:

«Все буде добре», «не переймайся», «це не кінець світу», «я ж казав(ла)» – це не підтримка.

Не існує універсальної фрази, яка підходить для будь-якої складної ситуації. Зате є речі, які точно не варто говорити, бо вони не лише не допомагають, а й можуть ранити ще сильніше.

1. Порожні обіцянки

«Усе буде добре», «все налагодиться», «життя ще складеться» – це фрази, які звучать безвідповідально. Ви не можете знати наперед, що буде, якщо ви не ясновидець. А ще ці слова підкреслюють, що зараз усе погано.

Коли не знаєте, що сказати, краще промовчіть. Просто будьте поруч. Один із найсильніших проявів підтримки – це обійми та прості слова: «мені дуже шкода», «я з тобою», «я так тобі співчуваю».

2. Заборона на емоції

«Не плач», «заспокойся», «візьми себе в руки» – ці фрази більше схожі на спробу позбутися чужого болю, ніж на підтримку.

Справжня підтримка – це допомога у проживанні почуттів, а не в їх приглушенні. Людина має право сумувати, боятися, злитися. Саме в моменти болю вона звертається не до тих, перед ким хоче бути сильною, а до тих, кому може показати себе справжньою. Тому, якщо хочете підтримати, дайте людині виговоритися. І не намагайтеся це зупиняти.

3. Знецінення чужих проблем

«Це не варте сліз», «це не кінець світу», «нічого страшного не сталося» – якщо відверто, це знецінення.

Те, що вам щось здається неважливим, не означає, що інша людина не страждає. І згадка про те, що «в Африці діти голодують», ніколи не полегшувала конкретний біль тут і зараз.

Знецінення руйнує довіру, викликає сором, породжує відчуття непотрібності. Психологи відносять це до форм емоційного насильства. Якщо хочете бути поруч, не порівнюйте і не применшуйте.

4. Безглузді поради

Людина, яка страждає, потребує не інструкцій, а простору, де можна виговоритися.

Не кидайтеся мудрими порадами, особливо ретроспективними: «треба було раніше…», «треба було подумати…». Минуле не змінити. Історія не має умовного способу. Слухайте, і цього вже буде достатньо.

5. Оціночні коментарі

«Треба було раніше думати», «я ж попереджав(ла)», «все ж було очевидно» – це взагалі не підтримка, а прояв зверхності.

Така реакція це спроба самоствердитися на тлі чийогось болю. Це форма приниження. Людина в кризі не місце для вашого тріумфу.