Ефект Розенталя або ефект Пігмаліона

Згідно з давньогрецькою міфологією Пігмаліон був скульптором, царем Кіпру, який, за переказами, виліпив скульптуру настільки прекрасну, що сам закохався в неї й благав богів оживити її. Американський психолог Розенталь (1966) назвав ефектом Пігмаліона явище, яке полягає в тому, що людина, твердо переконана у правильності якоїсь інформації, мимоволі діє так, що вона отримує фактичне підтвердження.

Існування ефекту Пігмаліона (психологічного феномена очікувань, що виправдовуються) вперше було доведено в шкільному класі. В експерименті, який згодом став класичним, учителям було сказано, що серед їхніх учнів є діти дуже здібні та зовсім нездатні. Насправді між двома групами не було жодної різниці, і рівень здібностей у всіх учнів був приблизно однаковим. Однак очікування вчителів, пов’язані з учнями, виявилися різними. У результаті група нібито більш здібних учнів при анонімному тестуванні отримала вищі оцінки, ніж група «менш» здібних учнів. Очікування вчителів якимось незбагненним чином передалися учням і вплинули на їхні реальні академічні успіхи.
У практиці кадрової роботи ефект Пігмаліона проявляється в тому, що очікування керівників щодо результатів праці підлеглих здатні впливати на самі ці результати. Так, існує тенденція, відповідно до якої керівники, які високо оцінюють своїх підлеглих і очікують від них хороших результатів, отримують вищі результати. А керівники, які вважають своїх підлеглих збіговиськом ледарів і тугодумів, тобто спочатку налаштовані на погані результати, отримують саме їх.

Те, що очікування, пов’язані з діями персоналу, мають звичку збуватися, доведено багатьма дослідниками. Цей феномен більш яскраво проявляється в чоловічих колективах (зокрема, в армії), аніж у жіночих, і надзвичайно притаманний тим працівникам, з якими не лише менеджмент не пов’язує жодних очікувань, а й які й самі махнули на себе рукою. Результативність їхньої праці зазвичай відповідає негативним очікуванням.