Природа травми: психологічний ступор [безвихідь]
▫️переживання про те, що з тієї чи іншої ситуації виходу немає, відчуття загнаності у глухий кут
Те, наскільки глибоко ми відчуваємо безвихідь у дорослому віці, залежить від того, що ми пережили у дитинстві – фрустрацію чи травму.
У відчуття безвиході два джерела:
- зовнішній: розпач викликають події, які з нами відбуваються
- внутрішній: глибоко заховані почуття, що підіймаються з зсередини на зовні, частіше за все незалежно від реальної ситуації
У транзактному аналізі, відчуття безвиході можна розглядати через теорію сценарних глухих кутів (тупиків) (M.& P. Goulding)
- тупик – це точка, в якій зустрічаються дві або більше протилежних сили, точка “ступору”
- може бути виражений у вигляді внутрішнього діалогу між внутрішньою дитиною і внутрішньою батьківською фігурою, залежно від ступеня глухого кута людина або може відтворити цей внутрішній діалог, або, відчуває його на рівні тілесного дискомфорту та емоційних реакцій
Реакція у відповідь на психологічний тупик проявляється по-різному: одни сумують, інші – зляться; комусь хочеться бігти, а хтось навпаки завмирає на місці.
- у моменти психологічного ступору спрацьовує захисний механізм – регресія ()
Під її дією ми як би відкочуємося () назад, до пам’ятних слідів дитинства та того досвіду, який одного разу пережили
- цей досвід у кожного свій – ось чому реакція на безвихідь теж індивідуальна
Перша зустріч з безвихіддю відбувається рано, але вона не завжди травмує
Маленька дитина об’єктивно безпорадна і не може вижити без дорослого, що дбає про неї
Якщо мама відійшла ненадовго, а потім повернулася і подбала про дитину – це тривожно, але терпимо.
У такому разі людина отримує дозовану і необхідну для розвитку фрустрацію, що як би знайомить з безвихіддю, дає про неї уявлення, при цьому в психіці залишається впевненість у базовій безпеці.
Якщо ж немовля кидали часто і надовго, то воно пережило справжній відчай – це вже травма.
Ранне дитинство – довербальний період, коли почуття неможливо висловити словами, тому безвихідь схожа на величезну хвилю, яка
затоплює всі інші переживання та фантазії. Ще не сформоване Я виявляється під товщею потужних безіменних почуттів без впевненості в тому, що вдасться піднятися на поверхню.
Так безвихідь може майже повністю заповнити психіку і стати на місце почуття базової безпеки ().
Безвихідь при депресії
🤓Уявіть собі немовля, що весь день пролежав насамоті в парку, у візку, дивлячись на листя дерев. Малюк так зневірився, що хтось до нього підійде, що вже не плакав і не відчував голоду; його психіка кинула всі сили на те, щоб вигнати нестерпні почуття зовні – завмирання та підкорення ситуації, () з якої [здається] немає виходу
Безвихідь завжди супроводжує депресію, вона завжди присутня у “фоновому режимі” і схожа на стан цього малюка, який так довго провів наодинці, що його психіка майже повністю завмерла.
Якщо порівняти депресію з пеклом за Данте, то безвихідь займає дев’яте коло – під депресивною безвихіддю немає жодної психічної опори, лише порожнеча. Тому й здається, що виходу з цього глухого кута просто немає, і побачити світло в кінці тунелю самому, навіть якщо оточуючі подають гарний приклад – вкрай складно 🏠
Тяжкі депресії вимагають уваги фахівців 👇
https://t.me/mfabricheva/1670
Безвихідь при ретравматизації
[тупик другого ступеня]
якщо у дитинстві чи пізніше ми пережили розпач із приводу травмуючої події і він був катастрофічним за силою, може сформуватися посттравматичний стресовий розлад [ПТСР]
І тоді надалі зіткнення зі схожими почуттями та обставинами буде викликати ретравматизацію – і повертати нас у до відчуття глухого кута та безвиході.
У психоаналізі є такий термін – “страх ангиляції” – переживання суб’єктом загрози своєму ментальному «я» та занепокоєння з приводу виживання та збереження «я» – яке може викликати одночасно і тривогу, і відчуття безвиході, і передчуття катастрофи – саме так працює наша система загроз та захистів у відповідь на щось схоже з попереднім травмуючим досвідом
▫️тут може відчуватися й втрата контролю над власним життям та можливості впливати на зовнішні обставини
див. Влада та контроль
Реактивна безвихідь
[тупик першого ступеня]
навіть якщо ранній досвід був благополучним, ми все ж таки можемо зіткнутися з безвихіддю.
Часто вона супроводжує травми від зустрічі з доленосними подіями, обставинами непереборної сили.
У такі часи ми також втрачаємо волю і контролю над життям, і знов “летимо на гумовій стрічці”, перетворюючись на маленьку дитину та відчуваємо розпач.
У данному випадку джерелом відчуття безвиході скоріш за все буде зовнішній фактор.
А значить і реакція у відповідь на зовнішнію загрозу буде реактивною, і при першому досвіді схожою на “абсолютний ступор” – ніби ви не просто пригальмували на світлофорі, а відключили двигун.
Іноді такі зупинки у житті неминучі, і безвихідь може стати тим «тунелем», наприкінці якого нарешті вдасться побачити світ
Як допомогти собі переживати відчуття безвихіді
🪄 Часом, буває не просто вийти зі стану глухого кута та безвиході, може здаватися, що не вистачає сил та опор. 👉 У такі моменти буде корисною психотерапія, у т.ч. і звернення на гарячі лінії
🪄Відчаю, суму, тужінню, як і будь-якому іншому почуттю, важливо давати місце в житті та психіці (легалізувати це почуття)
див есе про смуток
👉 https://t.me/mfabricheva/1601
🪄Перш ніж щось робити з безвихіддю, важливо в ній побути: визнати, що вам зараз справді боляче і погано, придивитися до цих відчуттів, назвати їх.
див. стадії прийняття неминучого
👉 https://t.me/mfabricheva/691
див. вираження смутку та печалі
👉 https://t.me/mfabricheva/846
🪄 Важливо пам’ятати, що найчастіше, коли вразлива частина вашого внутрішнього світу, почувається наче у глухому куті, то є інша, більш стійка, жива і чуйна, опорна частина – яка стане підтримкою, щоб почати рух від травми — до життя. 😘
BASIC PH
див. рівні ресурсів моделі BASIC PH
11 причин жити
👉 https://t.me/mfabricheva/1697
