Культуральний сценарій: пострадянська спадщина та інші фантоми, які ми несвідомо успадкували
Текст створено на основі прямого ефіру Марії Фабрічевої.
Усі права захищено. Дозволено поширення лише з активним посиланням на першоджерело та збереженням авторського контексту.
Культуральний Сценарій 31_03_2022
[вправи у мене в телеграм https://t.me/mfabricheva/845 ]
🔑 Ключові тези ефіру:
- Культуральний сценарій передається не лише через історію, а й через емоційний код — фольклор, пісні, казки, заборони, дозволи та інші установки.
Якщо ці елементи викривлюються або цензуруються — суспільство втрачає зв’язок із собою. - Тоталітарні системи формують токсичного культурального Батька, що придушує індивідуальність, свободу, характер.
Під ударом — культуральна Дитина: здатність мріяти, творити, відчувати себе вільним. - Трансгенераційна передача травми — не метафора, а реальний психологічний механізм.
Установки виживання, сорому, небезпеки й несміливості проявляються навіть у третьому поколінні. - Відновлення здорового культурального сценарію потребує міждисциплінарної співпраці, а не конкуренції.
Тільки так ми зможемо сформувати свій автентичний етикет, технологічну культуру й характер. - Мова — важлива, але це лише фундамент, а не вся будівля.
Без оновлених інституцій, узгоджених цінностей та дієвих законів сама по собі мова не гарантує ні свободи, ні культури, ні суб’єктності. - Ми зараз платимо високу ціну за вихід з-під 70-річного гніту.
Але саме в цей історичний момент маємо шанс не впасти в пустоту, а створити щось нове — своє.
Вступ
Вітаю, друзі.
Все почалося з поганого настрою і Арестовича. Два дні емоційних гойдалок — і ввечері я вмикаю відео. Там — знайомі оберти про, сценарії та «архетипи руського миру». І мене різонуло. Бо в мене ж є ціла серія матеріалів про це — тільки я називаю речі трохи інакше — фантомами токсичного культурального батька. І знаєте що? Ми досі про це не говорили.
Проте, іноді достатньо кількох почутих з екрана фраз, щоб у голові визріла ціла тема. Сьогодні — саме такий випадок. Будемо говорити про культуральний сценарій. Про ті несвідомі програми, які керують реакціями, звичками, рішеннями — навіть тоді, коли ми впевнені, що давно все зрозуміли.
Невеличке ліричне відступлення
Я запитала в Телеграмі, чи ця тема вам відгукується — і отримала чітке «так». Тож сьогодні зібрала для вас матеріал: частково з пам’яті, частково з особистого архіву, чернеток, перекладених текстів і раніше опублікованих статей. Тема не нова, але тепер — інший контекст, інший рівень напруги й уваги. І потреба говорити прямо.
Деякі фрагменти перекладено з російської — це старі тексти. Поступово викладу їх у форматі серії публікацій. Поки що — п’ять частин, які, ймовірно, об’єднаю у два великі блоки. Комусь легше слухати, комусь — читати. Я підтримую обидва способи сприйняття.
Чесно кажучи, цей ефір — також і для мене. Щоб поставити крапки над «і» у темі, яка не дає спокою.
Останнім часом багато говорять про фільм «Психоаналіз для українців». І справді — хороша, важлива робота. Але я вирішила нагадати: ще у 2018 році ми провели арт-проєкт в Києві — «Філософія улюблені граблі». І вже тоді, ще до полномасштабного вторгнення, до війни, я говорили про схожі речі (майже про те саме, якщо прям відверто). Говорила про рівні формування сценарію – індивідуального та культурального. Про несвідомі заборони й фігури влади, які формують внутрішню карту дозволеного. Про так званого домінуючого «культурального батька» — жорсткого, недосяжного, карального.
Ми виставляли сценарні заборони у вигляді арт-обʼєктів. Я розповідала про те, що таке нав’язаний культуральний сценарій, і чому його треба змінювати. Але тема необхідності змін (культурального сценарію) не «зайшла». Хтось жартома казав: «Погано продали». Можливо – тоді ця розмова виявилась складною та передчасною.
Натомість непогано «зайшла» тема психологічних заборон та їх вплив на індивідуальному рівні та з ракурсу виховання дітей. Ми зробили чудову виставку, провели паблік-ток, де дівчата ділилися власними історіями, як вони жили під заборонами і як вибиралися з під їх влади. Це було живо, відверто і точно.
У мене на каналі залишився фільм про цей арт-проект і ще кілька відео – бо планувала робити Влог, але поки бережу цей плей-ліст як теплу згадку. Далі ми шукали партнерів для продовження — але стався Covid-19, карантини, усе загальмувалося.
Цікаво, коли виходили перші матеріали — іноді прилітало. З’являлись боти, часом прям нормально “хейтили“, особливо коли пояснювала в текстах, як тоталітарний режим ламав та впливав на наш базовий культуральний сценарій, формував культуральні заборони і нав’язував “культ страждань”.
Тоді це здавалося “не на часі”. А сьогодні ми вже бачимо: це була «перевірка системи». І тема виявилася не лише влучною, а й вкрай потрібною.
про повагу, етику і культурну співпрацю
На жаль, історія з появою фільму «Психоаналіз для українців» стала для мене прикладом того, що культура відкритої співпраці у нашому професійному полі досі не сформована.
Коли стрічка вийшла у публічний простір, мені почали надсилати коментарі й скріншоти — мовляв, це дуже перегукується з тим, що ти говорила у своєму арт-проєкті. І так, мене це зачепило.
Не тому, що інші торкаються подібної теми чи створили повноцінний фільм — навпаки, я завжди підтримую публічний діалог. Але в цьому випадку я впізнала у змісті ключову ідею, яку багато років розробляю і досліджую.
Якщо ви пошукаєте «Марія Фабрічева, культуральний сценарій» або «Філософія улюблені граблі» — знайдете низку статей, інтерв’ю та публікацій, що залишаються у відкритому доступі.
Я завжди була відкрита до професійної взаємодії. Але в цій ситуації такої можливості мені не надали.
Я звернулася до авторів фільму — поділилася водночас подивом і щирою радістю, що їх могло надихнути щось із моїх текстів. Але внутрішній осад залишився: чому ніхто не звернувся безпосередньо? Адже ми могли б створити справді глибоку й сильну роботу — у співавторстві.
Особливо зважаючи на те, що сама структура фільму починається з образу, дуже близького до моєї публікації, де я уявляла: що було б, якби Україна прийшла на прийом до психотерапевта.
Я не веду мову про плагіат. Творці відповіли, що «не знали про мене». Це звучить не надто переконливо, але нехай. У підсумку кожен реалізував свій задум: вони — фільм. Я — філософію «Улюблені граблі».
Мені важливо зафіксувати цей момент відкрито — не з образи, а задля ясності. Щоб у майбутньому не виникало непорозумінь або тіней недовіри. Якщо колись вдасться налагодити співпрацю — я відкрита до діалогу. А поки продовжую працювати над тим, що знаю і вмію: над дослідженням культурального сценарію.
Добре, висловилася — тепер повертаюся до теми цього ефіру.
Транзактний аналіз і сценарій: від особистого до колективного
Сценарій, з погляду трансакційного аналізу, — це несвідомий життєвий план, сформований у ранньому дитинстві. Він прокладається на підставі важливих рішень, зроблених під впливом виховання, оточення, емоційних травм, очікувань від значущих дорослих. Далі людина часто несвідомо слідує цьому плану — у вчинках, ухвалених рішеннях, проявах емоцій та поведінкових шаблонах.
Усе це відображається через роботу сценарних драйверів, психологічні ігри, систему заборон, формулу дозволів — тобто комплекс глибинних установок. І, безперечно, ключову роль відіграють три головні его-стани: Батько, Дорослий і Дитина.
Але не менш важливо, що сценарій може бути не лише індивідуальним, а й культуральним. Це — уклад, система цінностей, дозволів і заборон, які задаються суспільством як нормальні, добрі або неприйнятні. І ці настанови транслюються у спосіб мислення, поведінку, навіть у мову і формат соціальної взаємодії.
- Міфи, легенди та фольклор — код сценарію
Міфи, легенди, релігійні вірування, фольклор — це глибинна основа культурального сценарію. Одним із найпотужніших інструментів цієї передачі є фольклор. Саме через міфи, казки, билини та народну творчість формуються основні уявлення про добро і зло, прийнятне і неприйнятне, сильне і слабке, цінне і другорядне. Це носії, через які з покоління в покоління передаються колективні уявлення про світ: цінності, ритуали, соціальні ролі, устрій, символи, образи богів і героїв. Це передача досвіду, закодованого в культурному спадку.
Цей пласт культури несе в собі архетипічні сюжети — ті, що повторюються і відомі багатьом поколінням. Якщо суспільство має відкритий доступ до свого фольклору, якщо цей спадок не спотворюється і не викривлюється, а передається з повагою та аналітичним підходом, він служить основою для здорової національної ідентичності. Але коли доступ до культурного спадку обмежений або знецінений, це створює простір для чужих сценаріїв, імпортованих і часто токсичних.
Коли передача культури відбувається здорово і не забороняє критичного осмислення, вона виконує свою функцію: дозволяє суспільству зберігати стійкість, одночасно адаптуючись до нових умов. Аналізуючи, що працює, а що ні, ми відкриваємо можливість для оновлення культурної матриці.
- Релігія як ресурс або як інструмент тиску
Релігійний чинник — важливий аспект у формуванні культурального сценарію. Мова йде не лише про канонічні вірування, а й про те, як ці вірування сприймаються і трактуються в суспільстві. Якщо релігія не втручається в політичні процеси і залишається простором для підтримки, пошуку сенсу та екзистенційної опори, вона виконує конструктивну роль. Людині важливо мати в що вірити — не обов’язково в божество, але в щось, що дає орієнтири, дозволяє знайти смисл і напрямок.
Проте будь-який релігійний текст чи догмат можна трактувати як основу для гармонійного співіснування або як інструмент маніпуляції. Все залежить від інтерпретації. У цьому контексті варто згадати фільм «Книга Елая», який показує боротьбу за збереження знань у світі, де інформацією маніпулюють і використовують як інструмент контролю.
Важливо зазначити, що релігійні чи ідеологічні канони можуть бути використані по-різному. Зокрема, роман Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом» ілюструє, як контроль над інформацією і ідеями, в тому числі через маніпуляції з релігією чи ідеологією, може стати серйозною перепоною для розвитку суспільства. Як і в романі, де спалюють книги для знищення знань, так і в реальному житті маніпуляції з релігійними чи ідеологічними канонами можуть призвести до знищення критичного мислення та свободи.
- Історичний пласт сценарію: цикли, уроки, підміни
Історичні події — ще один важливий рівень формування культурального сценарію. Вони впливають не лише на політику та економіку, а й на самосприйняття, колективну ідентичність і уявлення про минуле та майбутнє. Історія завжди має циклічність: періоди злету, стабільності, спаду, кризи та оновлення. Це природні етапи розвитку будь-якої системи, в тому числі соціальної.
Однак передача історичного досвіду може бути якісною лише тоді, коли ми знаємо й приймаємо свою історію такою, яка вона є — без прикрас, без романтизованих міфів. Тільки визнаючи як перемоги, так і поразки, рутину та падіння, можна зробити правильний аналіз і зробити висновки. Якщо цього не зробити, наступні покоління приречені повторювати ті самі помилки, навіть не усвідомлюючи, чому це сталося.
📎 Підміна або викривлення історичних фактів безпосередньо впливає на культуральний сценарій. Коли певна група проголошує себе “домінантною культурою” і нав’язує свій дискурс, це змінює вектор розвитку суспільства. І часто це заважає здоровій трансформації. Адже сценарій — це не лише про минуле. Це також про те, які рішення які ми приймаємо сьогодні та вважаємо нормальними, які цінності несвідомо наслідуємо та які теми й надалі залишаються забороненими в колективному підсвідомому.
Нам важливо знати свою історію, розуміти, що відбувалося у минулому, і які уроки ми можемо з цього витягти. Інакше ми ризикуємо повторювати ті ж самі помилки, навіть не усвідомлюючи їх. Підміна історичних фактів, їх викривлення чи замовчування може значно змінити курс розвитку суспільства. І це буде перешкода на шляху до здорової ідентичності і розвитку, оскільки втрачається критичне розуміння того, що сталося насправді.
Саме тому міждисциплінарний підхід до дослідження культуральних сценаріїв важливий. В історії, культурології, фольклорі та психоаналізі є величезний потенціал для того, щоб з’ясувати, які механізми впливали на формування нашої колективної свідомості та як вони продовжують впливати на наше сучасне життя.
Домінуюча культура та її вплив на суспільство
Культура, яка домінує в суспільстві, має великий вплив на формування культурального сценарію. Це не тільки політичний чи економічний вплив, але й глибоке вторгнення в колективну свідомість, в спосіб мислення та поведінки людей. Як я вже згадувала, у рамках радянської культури була створена міфологічна концепція «совєтських людей», яка не мала етнічних коренів. Це була штучно сформована ідентичність, що об’єднувала різні народи, часто через маніпуляції та тиск на менші етнічні групи або на представників титульних націй тієї чи іншої республіки, що входили до складу СРСР. Багато народів були змушені прийняти цей «новий» образ себе, втрачаючи власні національні і культурні ознаки.
Така культурна модель базувалася на домінуванні одного «офіційного» сценарію, який нав’язувався через репресії, терор і контроль. Це створювало певний культурний простір, де замовчувалася реальність внутрішніх конфліктів і національних відмінностей. Навіть у межах цього єдиного «союзу» між етнічними групами існували глибокі протиріччя, які рідко визнавались відкрито. Наприклад, ми мали справу з тим, що релігія, фольклор, летописи та інші елементи культури різних народів піддавалися зміні, викривленню, замовчуванню, щоб вони відповідали однорідному ідеалу “совєтської людини”.
- Вплив лідера на культуральний сценарій
Якщо ми звернемося до історії, варто зазначити, що сценарій, який існує у країні, часто визначається тим, хто керує цією країною. Сценарій лідера, його особистісні риси і його бачення того, як повинна виглядати держава, неминуче впливають на організацію, державний апарат і, врешті-решт, на весь народ. Коли ми говоримо про період сталінізму, ми бачимо, як зміни в лідерстві змінили не лише політичний курс, а й базову культуру держави.
Йосип Сталін, який прийшов до влади після революції та червоного терору, започаткованого Володимиром Леніним, мав патологічний стиль управління і своє власне бачення функціонування держави. Це був період, коли всі, хто не вписувався в «план», потрапляли під репресії. Особистий сценарій Сталіна, що включав паранойяльный контроль, жорстоке ставлення до опозиції та безжалісне знищення тих, хто не погоджувався з його політичною лінією, мов «гаряча картоплина» перекидався на культуральні сценарії інших етнічних груп, формуючи токсичний домінуючий сценарій.
Чим довше лідер перебуває при владі, тим сильніше його вплив на національну культуру та особистісні сценарії людей. Залишаючи в спадщину тоталітарний режим, Сталін не лише змінив політичну структуру країни, але й надовго вкорінив у суспільстві сценарії, що стали токсичними догмами співіснування.
Виховуючись у глибоко релігійній родині та майже закінчивши духовну семінарію, молодий Сталін обирає шлях професійного налетчика та терориста. Він займається нічим іншим, як розбоєм. Це, безумовно, вже на ранньому етапі його життя сформувало характер і світогляд, які пізніше проявляться в його політичній кар’єрі. Відома кримінальна кличка «Коба» стала символом його життя до революції — бандитські методи та безжалісність до тих, хто не підкорявся, стали основою його подальших політичних практик.
📎Коли влада після смерті Леніна перейшла до Сталіна, Радянський Союз опинився в руках людини, чия особистість була визначена кримінальними рисами: розбійництвом, терором і, ймовірно, психопатією, що поступово прогресувала. Саме ці характеристики створювали агресивний сценарій управління, який був надзвичайно токсичним для суспільства. Сталін домінував через страх, знищення, загрозу існування та використання різних типів насильства для підтримки своєї влади.
Під час Великого терору пропагандистська машина активно формувала і поширювала міфи про «героїчні» досягнення Сталіна та його правління. Влада маніпулювала фактами, створюючи легенди про великі перемоги, які насправді не відповідали реальності. За цією пропагандою ховалась інша сторона: мільйони людей стали жертвами репресій і беззаконня НКВС — не лише через політичні відмінності чи відмову підкорятися єдиному голосу влади, а й через бажання висловити власну думку, невідповідне слово або жарт, чи «непролетарське» походження. Репресії стали інструментом створення фальшивої ідентичності радянської людини, частини «совєтського народу», що об’єднував різні етнічні групи через маніпуляції, насильство, покарання за інакодумство та систему доносів, які руйнували можливість формування здорових соціальних зав’язків.
- Паралелі з сучасною Росією
Сьогодні багато хто порівнює Путіна з Гітлером, але не менш важливими є паралелі його стилю правління з практиками Сталіна. Сучасна російська влада використовує методи, надзвичайно схожі на сталінські: прогресуюча параноя, тотальне недовір’я до свого оточення та знищення будь-яких проявів інакодумства чи сумнівів щодо єдиної «правильної» позиції режиму. Якщо за часів Сталіна репресії часто мали форму фізичних знищень, то сьогодні такі методи змінилися на репресії політичного та адміністративного характеру: кадрові перестановки, тиск на незгодних, ув’язнення опозиціонерів та жорстке придушення будь-яких проявів незгоди.
Це є прямим наслідком зміни вектора розвитку держави та специфіки лідерства. Від невдалих спроб встановлення демократії — через автократичні режими — до тоталітаризму. Так само, як Сталін, Путін використовує свою владу для нав’язування однозначної державної ідентичності, що має на меті витіснити або навіть стерти інші культурні й етнічні особливості. Подібно до радянського минулого, Російська Федерація намагається ігнорувати незручні історичні факти, зокрема пов’язані з терором, і активно переписує історію відповідно до своїх політичних цілей.
Сьогодні знову відроджуються міфи про «сильну руку Сталіна». Влада закриває організації, що тривалий час займалися документуванням злочинів комуністичного режиму та прагнули показати справжнє обличчя терору. Яскравим прикладом стала заборона діяльності організації «Меморіал», яка займалася збором і публікацією фактів про людей, репресованих за сталінських часів. Робота «Меморіалу» полягала у відкритті архівів, аналізі причин репресій та відновленні історичної справедливості. Для сучасного режиму в Росії така діяльність стала надто небезпечною, адже правда про минуле підриває його здатність контролювати теперішнє через маніпуляції історичною пам’яттю.
Вплив тоталітарної культури на культуральний сценарій України
Штучно створена домінуюча культура СРСР дуже агресивно поглинала і змінювала автентичні культуральні сценарії народів, що опинилися під її впливом. Якщо ми повернемося до України, то побачимо, що її реальний, автентичний культуральний сценарій також був радикально змінений під тиском цієї домінантної культури. Вплив тоталітарного режиму на фольклор, легенди, традиції був надзвичайно сильним. Українці не мали прямого доступу до власної культурної спадщини, а натомість їм активно нав’язувався культ страждання.
Якщо описати цей феномен мовою транзактного аналізу, то він звучить як: «Страждай і радуй Батька». Під Батьком у цьому випадку ми маємо на увазі домінуючу, культурально-родительську фігуру. Для цієї фігури принципово важливо було пригнічувати будь-які згадки чи прагнення до свободи, викорінювати свободу як цінність. На рівні характеру це проявлялося як придушення волелюбності, ініціативності і навіть конфліктності.
Ще до початку повномасштабної війни в Україні я звертала увагу на велику кількість пасивної агресії, яка була наслідком тривалого придушення справжнього характеру і свободи самовираження українців. Пасивна агресія є прямим наслідком того, що будь-яка спроба проявити себе, «висунутися» чи виразити свою думку жорстоко каралася.
Ці процеси мали серйозні побічні ефекти на культуральному рівні. Коли з культури вилучається автентичний фольклор, міфи, казки, колискові, коли історичні факти свідомо викривляються, а горизонтальні зв’язки насильно розриваються – це призводить до серйозного викривлення автентичного культурального сценарію (та його важливих частин – культурального етикету та культурального характеру), аж до його повного невпізнавання у певних регіонах. Як я зазначала раніше, через фольклор, міфи, казки передаються важливі послання наступним поколінням. Якщо ці повідомлення замінюються ідеологічно правильними наративами, наступні покоління вже не мають реального уявлення про власне минуле, що створює ефект відриву від коріння.
- Психологічні наслідки тоталітаризму
Суспільство, що перебуває під постійним страхом за власне життя чи життя близьких, нездатне формувати здорові соціальні зв’язки. Люди жили під постійною загрозою знищення — навіть за дріб’язкове інакомислення чи за найменшу незгоду з офіційною ідеологією. Відчуття безпеки знищувалось не лише через фізичні репресії, але й через війни, Голодомор, масові депортації, що руйнували цілі родини та громади.
Окремо варто згадати штучний розрив горизонтальних соціальних зв’язків, який був важливою складовою тоталітарної системи. Дуже важко створювати стійкі й довірливі соціальні зв’язки в суспільстві, де активно заохочується стукацтво, підозрілість, підслуховування та взаємна недовіра. Це формувало спільноту, де безпека кожного залежала від того, наскільки він здатний бути непомітним, не проявляти себе або ж навпаки — продемонструвати лояльність доносами на сусідів чи навіть родичів.
У таких умовах процвітали наклепи не тільки з ціллю догодити владі, але й через банальну заздрість чи особисті мотиви — бажання отримати чужу квартиру, посаду чи зайняти місце поряд з чужою дружиною або чоловіком. Більше того, радянська система пропаганди створювала героїв саме з тих, хто був здатен зрадити своїх близьких або колег задля абстрактної «світлої державної ідеї». Це сприяло подальшому руйнуванню довіри між людьми.
📎 Я як дослідниця вважаю, що більшість із цих дій (з боку влади) здійснювалися цілком свідомо та цілеспрямовано. Як людина, що глибоко цікавиться історичними процесами, можу зазначити, що випадковості не можуть повторюватись систематично впродовж десятиліть. Разові події можуть бути випадковими, але цілеспрямовані репресії, цензура, ідеологічне маніпулювання та створення тоталітарних структур впродовж 70 років є свідомою стратегією. Ця стратегія була спрямована на утримання в підпорядкуванні великої кількості народів, зокрема й українського. Таким чином, культуральний сценарій України був глибоко змінений, а його наслідки, на жаль, ми продовжуємо переживати й сьогодні..
Культуральний сценарій з погляду трансакційного аналізу
Якщо ми повернемось до концепцій трансакційного аналізу і перейдемо від історичних фактів і оцінок до психологічного рівня, то культуральний сценарій із точки зору трансакційного аналізу розглядається наступним чином.
У транзактному аналізі культуральний сценарій включає кілька ключових аспектів.
- Перший — це культуральний Батько, тобто етика, етикет, система цінностей і вірувань, що задає рамки того, що «можна», «повинно» і «дозволено» в суспільстві. Саме культуральний Етикет визначає правила поведінки, стандарти та нормативні установки, яких мають дотримуватися члени суспільства.
- Наступний аспект — це технологічна культура, або культуральний Дорослий. Цей рівень відповідає за можливості суспільства, інакше кажучи — те, що ми можемо зробити з погляду технологічного розвитку, економіки, науки, а також рівня співпраці з іншими народами чи партнерами. Іншими словами, культуральний Дорослий відповідає за практичну реалізацію потенціалу нації та визначає, в чому саме проявляється її сила і можливості.
- І звісно – існує й культуральний Дитина, яка визначає емоційний та характерологічний рівень суспільства. Сюди належать фантазії та уява, гордість та сором за свою ідентичність, можливість дружити, приймати й любити одне одного, вільно виражати свої почуття та проявляти природну конфліктність або спонтанність. Саме цей рівень забезпечує відкриту та безпосередню взаємодію між людьми.
Конфлікт між етикетом і характером у тоталітарному суспільстві
У здоровому суспільстві всі три рівні культурального сценарію (Батько — етикет, Дорослий — технологічна культура, Дитина — характер) взаємодіють гармонійно. Однак у тоталітарних системах, зокрема в радянській моделі, домінує токсичний культуральний Батько. Він нав’язує свої жорсткі «етичні догми», агресивно пригнічуючи природні прояви культуральної Дитини — тобто свободу вираження культурального характеру та емоцій. Домінуюча культуральна фігура — ригідна, авторитарна і токсична — спрямовує свою силу не так на технологічний прогрес (він стає другорядним), як на придушення свободи особистості, права на власну думку та спонтанність поведінки.
Саме тому у тоталітарних суспільствах чітко простежується жорстка боротьба між культуральним етикетом (Батьком) та культуральним характером (Дитиною). Якщо суспільні стандарти стають надто консервативними, ригідними або навіть тоталітарними, неминуче починається конфлікт між цими рівнями. Адже ригідний, токсичний культуральний Батько боїться проявів ідентичності та культурального характеру, які несуть не тільки прояви саботажу а й ризик опору, протесту нав’язаним стандартам.
Таким чином, у радянському суспільстві людина, яка виявляла будь-які риси характеру, що не вписувалися в ідеальний образ «хорошої дівчинки» чи «хорошого хлопчика» (тобто повністю лояльної до системи особистості), автоматично ставала загрозою для тоталітарної системи. Це породжувало парадокс: з одного боку, радянська пропаганда декларувала важливість сильного характеру, а з іншого — вся її діяльність була спрямована на його знищення. Найяскравіший приклад цього — сумнозвісні комсомольські та парткомівські збори, на яких ретельно розглядався і оцінювався так званий «моральний облік радянської людини». Саме на таких зібраннях часто піддавали жорсткій критиці тих, хто виходив за рамки дозволеного совєтської цензурой.
- радикальні прояви токсичного культурального Батька (етикету)
В тоталітарних суспільствах, особливо у мілітаризованих, наприклад – у Північній Кореї, ми можемо наочно побачити придушення особистості на всіх рівнях. Це виражається у прагненні зробити людей максимально однаковими: одягненими у стандартну форму, які діють за єдиною схемою, не проявляють жодної індивідуальності чи свободи. В таких країнах ми бачимо крайній прояв домінування токсичного культурального Батька, який прагне контролювати думки, поведінку, емоції – саму сутність людини. Іншими словами, чим більш ригідним і домінуючим є культуральний Батько – етикет, тим менше шансів залишається для прояву автентичної, живої культуральної Дитини – характеру. Це закономірно призводить до деградації суспільних відносин, руйнування горизонтальних зав’язків між людьми та формування атмосфери тотального страху, в якій неможливо розвивати здорове суспільство.
Ще один яскравий приклад — повернення до влади талібів в Афганістані, після чого миттєво розпочався процес придушення прав жінок, уніфікації зовнішнього вигляду, знищення будь-яких проявів індивідуальності. Ці заходи спрямовані саме на те, щоб стерти характер і виключити можливість конфронтації, оскільки культуральна Дитина за своєю суттю завжди прагне до розвитку, цікавості, дослідження та автономії.
Коли суспільство підпадає під тоталітарний контроль, однією з перших жертв стає саме культуральна Дитина — свобода, спонтанність, прагнення до розвитку і творчості. Ригідні установки та параноїдальний контроль з боку токсичного культурального Батька активно перешкоджають гармонійному розвитку суспільства.
І хоча технологічний прогрес у таких умовах можливий, він переважно спрямований на мілітаризацію або на якусь єдину нав’язливу ідею, а не на автономний, різнобічний розвиток особистості й суспільства загалом.
Натомість, коли в суспільстві активно функціонують культуральні Дитина й Дорослий, а здоровий автентичний етикет не просто передається з покоління в покоління як єдина незмінна догма, а періодично переглядається з точки зору його адекватності, доцільності та відповідності реальності, це однозначно веде до особистісної та суспільної автономії.
Важливість розуміння психологічного контексту культурального сценарію
Я хочу наголосити, що мій фокус як психотерапевта лежить саме у площині психологічних аспектів культурального сценарію, а не в історичних деталях. Тому я не заглиблююсь у всі тонкощі історичних періодів і не ставлю за мету вичерпну історичну дискусію. Моє завдання — показати механізми впливу культурального сценарію на психологічний рівень суспільства: як цей сценарій формувався та продовжує визначати наші реакції, установки і поведінку.
На прикладі радянського періоду я хотіла продемонструвати, як домінуюча культура поглинає і трансформує інші культури.
На жаль, ми саме зараз, ціною величезних втрат, переживаємо період остаточного виходу з-під впливу тієї токсичної домінуючої культури, яка впливала на нас протягом 70 років. Вона змінювала свої форми, але її сутність залишалася незмінною: репресії, терор і примусова уніфікація особистості.
📎 Саме ці внутрішні установки, які придушують розвиток, і є предметом терапевтичної роботи. У транзактному аналізі цей процес називається деконтамінацією — очищенням Дорослого его-стану від застарілих, токсичних, залякуючих та обмежуючих установок. Вони заважають людині бути собою, довіряти іншим, відчувати себе частиною суспільства, вільно мислити і досягати успіху. Це ті самі психологічні заборони, які несвідомо передаються від батьків до дітей.
Ми, сучасні українці, є нащадками поколінь, що жили за умов тоталітарного терору, репресій і страху. Несвідомо і без жодного злого наміру наші предки передавали нам ці токсичні установки, які сьогодні ми вимушені усвідомлювати, аналізувати та змінювати. В умовах тоталітаризму свобода була можливою лише у вузькому просторі кухонних розмов та приватних бесід.
Вихід із культуральної пастки: до чого варто готуватись уже зараз?
Хочу ще раз звернутися до істориків, культурологів, фольклористів і колег із суміжних сфер.
Давайте перестанемо конкурувати в спробах довести свою правоту чи винятковість знань і почнемо співпрацювати. Наша спільна мета — нарешті очистити культуральний сценарій від залишків токсичних установок, вибудувати здоровий суспільний етикет, відновити справжні цінності, отримати повноцінний доступ до власної культурної спадщини та здійснити глибокий аналіз краси і сили українського фольклору. Тільки так ми зможемо подолати наслідки багаторічного культурального тиску й забезпечити автономний та гармонійний розвиток нашого суспільства.
Часто ми живемо у власних екзистенційних бульбашках і можемо помилково припускати, що іншим людям доступні ті самі знання й інформація, що й нам. Наприклад, довгий час мені здавалося, що теми трансгенераційної травми, культурального сценарію, психологічних заборон, а також казки, фольклор, українські пісні й легенди — це щось очевидне, загальнодоступне і зрозуміле.
Але на практиці виявляється, що багато людей просто не мають до цього доступу — і далеко не завжди через небажання мислити чи цікавитися. Часто в людини просто немає певної базової платформи, немає розуміння, з чого почати. Так працює мозок: ми природно йдемо за звичним шаблоном, і якщо у свідомості ще не сформувався бодай один глибинний нейронний зв’язок — очікувати від людини імпульсу до самостійного пошуку нової інформації марно. Саме тому потрібна якісна освіта та доступна, структурована інформація — з вектором на самосвідомість, а не на споживання токсичних міфів із-за поребрика.
Це стосується й професіоналів з інших сфер. Наприклад, фахівці, які займаються українським фольклором чи історією, теж можуть перебувати у своїй інформаційній бульбашці, вважаючи, що досить опублікувати дослідження, написати статтю чи зробити цікавий подкаст — і все стане очевидним. Але реальність інша: щоб інформація стала знанням, вона має бути не лише доступною, а й переосмисленою в контексті сучасної культури. Саме тому зараз надзвичайно важливо не конкурувати між собою, а співпрацювати — роблячи цю інформацію живою, дієвою й зрозумілою для широкого загалу. Йдеться про фольклор, історію, культуру, технології — усе те, що насправді формує нашу культурну ідентичність.
- Чому важливо відновлювати власний культуральний етикет?
Культуральний етикет створює основу нашої соціокультурної ідентичності. Це почуття гордості за свою культуру, а не сорому. На жаль, багато хто з нас досі відчуває цей сором, пов’язаний із травмами минулого, особливо з тоталітарною спадщиною радянського періоду, від якої нам так важко остаточно відокремитись.
Саме зараз, ціною величезних втрат і зусиль, ми отримуємо шанс остаточно відірватися від токсичної домінуючої культури, яка нав’язувалася протягом 70 років. Але важливо, щоб ми не просто відірвалися і впали в пустоту, а підготували основу, на якій будемо будувати новий, здоровий культуральний сценарій.
📎Зміна культурального сценарію завжди потребують часу, і це нормально. Пригадуються історії про Мойсея і 40 років ведення юдеїв по пустелі (ага, поки не помер останній, хто пам’ятав про булочки за три копійки та плавлений сирок). У нас є хороша новина: 30 років ми вже пройшли. Залишається ще 10 років для якісних змін. 10 років – як період культурної реконструкції
Я всім серцем вірю, що війна закінчиться перемогою України. І дуже хотілося б, щоб наступні 10 років ми сфокусувалися саме на формуванні та укріпленні свого власного культурального етикету, підтримці технологічної культури, а також на розвитку тих унікальних рис, які складають основу українського характеру.
Важливо, щоб ми почали співпрацювати один з одним, а не конкурувати за право називатись авторами певних проєктів. Мені щиро прикро, коли замість співпраці відбувається конкуренція, яка не дає нам рухатись уперед.
Історія України складається з безлічі криз та травм, які переживали наші предки. Але важливо не просто знати про факти, боротьбу і перемоги. Головне — аналізувати й робити висновки, щоб суспільні кризи не перетворювались на катастрофи, щоб цикли підйомів і спадів не заганяли нас у глухий кут.
Дорослий аналіз історії надає культуральної мудрости і підсилює здорову спадщину для наступних поколінь. Саме в цьому — основна ідея сьогоднішньої розмови.
Я щиро дякую всім за увагу, думки, емоції та коментарі. Моєю метою було донести важливість розуміння й усвідомлення цих психологічних і культуральних процесів. Я відчуваю глибоке співчуття до всього, що ми зараз переживаємо, але водночас — неймовірну гордість за силу, мудрість і красу українського народу.
Кожен, хто зараз робить важливі справи — у ЗСУ, Теробороні, у сфері медицини, журналістиці, психології або просто активно проявляє громадянську позицію — вкладає величезну силу, терпіння й віру у нашу перемогу. Нам ще належить зробити багато кроків, аби справді навчитися поважати одне одного і зрозуміти: мова — це важливий, але не єдиний компонент культури. Без оновлених інституцій, без формування спільних цінностей та без впровадження інтуїтивно зрозумілих — і головне, дієвих — законів, лише мови буде недостатньо. Вона — фундамент, але не вся будівля.
Ми маємо формувати простір, у якому кожен українець може вільно й безпечно висловлювати свою думку, навіть якщо ця думка помилкова або непопулярна. Головне — не боятись говорити, не чекати осуду й не мовчати через страх нерозуміння чи критики.
Роботи попереду дуже багато, але вона варта зусиль. Моє найбільше бажання — щоб ця праця принесла нам користь, і саме наше покоління зробило остаточні висновки та навчилося співпрацювати, а не протистояти одне одному.
Щиро дякую за ваш час, вашу увагу, за те, що були разом. Ефір збережу, ним можна ділитись. Текстову версію також опублікую незабаром. А поки бажаю всім спокійної ночі.
Тримаймося, віримо у себе, в ЗСУ, в ТРО, у маленькі дива, що трапляються та в нашу культуру й у те, що культуральний сценарій можливо і потрібно змінювати.
Я в це вірю.
Обіймаю,
Марія Фабрічева
Текст створено на основі прямого ефіру Марії Фабрічевої.
Усі права захищено. Дозволено поширення лише з активним посиланням на першоджерело та збереженням авторського контексту.
Культуральний Сценарій 31_03_2022
[вправи у мене в телеграм https://t.me/mfabricheva/845 ]
___________________________________
🎧 Послухати ефір у Spotify
Ефір, за мотивами якого створено цей текст, відбувся у березні 2022 року. Запис можна прослухати у повному форматі. Практики, згадані в матеріалі, доступні в Telegram-каналі Марії Фабрічевой.
![Психологія: напрямки та представники [навігатор]](https://www.fabricheva.com.ua/wp-content/uploads/2025/03/програми-2-2-45x45.png)
