Як не загубитись у вирі фейків і втримати себе в реальності під час війни

Привіт!

Мене попросили трохи потягнути час — саме цим ми зараз і займаємось. Кажуть, що Instagram останнім часом мляво надсилає оповіщення, і багато людей заходять, коли ефір уже закінчився. Тож я намагаюся виграти кілька хвилин, наскільки зможу. Поки ми чекаємо, напишіть, будь ласка: як мене чути, як видно? – ті хто вже на зв’язку. У мене навіть з’явилася фантазія, що з цими затримками щось пов’язане: можливо, Instagram так обмежує доступ для користувачів із ворожої країни. Це, звісно, гіпотеза, але хто зна. Напишіть, чи все працює, щоб ми могли починати розмову. Ок, починаємо

---

Сьогодні неділя, 13 березня — ідеальний привід поговорити про інформаційне перенасичення й шквал фейків.

Те, що хвилює багатьох: як не загубитись у вирі фейкових новин, емоційного тиску та психологічних сценаріїв, які особливо активно активізуються у воєнний час.

Останніми днями стрічки соцмереж буквально вибухають кількістю фейків. Вони — агресивні, емоційні, тривожні, і майже завжди мають одну мету: викликати імпульсивну реакцію, минувши ту частину мозку, що відповідає за здатність до аналітики.

Інформаційні стимули, закладені у фейкові новини, створені не для когнітивного аналізу — вони б’ють напряму в емоції. В ті місця, де болить.

👉 Найпоширеніша форма фейку — це щось на кшталт «одна баба чула – інший переказала», історія на межі ймовірного, що викликає інтерес і дезорієнтацію. Але насправді — це продуманий вкид, що здатен рознести на емоції або влучити точно у певні підсвідомі вірування. Або — активізувати стан фрустрації. Це тоді, коли щось заважає задовольнити наявні потреби.

---

Які потреби активуються у війні?

Перш за все — потреба в безпеці. Це зрозуміло й очевидно. Але нею все не обмежується.

У кризових ситуаціях особливо зростає потреба у приналежності, груповій ідентичності, бути “своїм”. У мирний час багато хто намагається вийти з симбіозу, знайти автономію, виростити психологічну самостійність. Але війна змінює правила. У таких обставинах природно прагнути близькості, злиття, підтримки — психологічного симбіозу, де «разом» здається єдино безпечним форматом існування.

Симбіоз, який раніше розглядали як обмеження, тимчасово стає ресурсом.

Це не регрес, а адаптація. Так працює психіка в умовах загрози.

Я вам відкрию невеличкий секрет — я ж така, люблю іноді забігати наперед. От і зараз забіжу. Потім — коли вже буде мир, коли ми всі пройдемо лікування, наприклад ПТСР або просто проживемо, асимілюємо, інтегруємо цей травматичний досвід  — з’явиться інша тенденція. Навпаки: більше нарцисизму, більше сепарації. Наступне покоління — у когось це будуть діти, у когось онуки (у мене, наприклад) — скоріш за все не розумітимуть, навіщо це «давайте разом», оце все злиття. Вони навпаки — прагнутимуть роздільності, автономії, виразності. Але це буде потім. Після.

А зараз — зовсім інше. Те, що я бачу й відчуваю як терапевт і людина — переважають або пограничні стани (про це трохи пізніше), або сильне прагнення до симбіозу.

Тобто — бути разом. Бути поруч із групою. Відчувати належність. Потреба в приналежності. Потреба у важливості. Бути частиною. Бути з кимось. І це — важливо розуміти.

---

Як фейк «заходить»: через емоцію, потребу, тривогу

Повернімося до теми фейків. Бо що таке фейк по суті? Це інформація, яка влучає у відкриту потребу — й пропонує її начебто задовольнити.

📌 Наприклад: “Терміново! Потрібна допомога дітям! Ось номер телефону, перерахуйте гроші”. – Це — потрапляння в потребу допомагати. У базове людське бажання бути корисним, не залишатися осторонь (бути хорошою людиною)

Інший тип фейку — націлений на страх. У цьому випадку стимулюються зони емоційного реагування, пов’язані зі сприйняттям небезпеки. Як наслідок — фрустрація почуття безпеки, яке й без того у воєнний час перебуває на межі перенапруги.

• Як не дати собі “зайти в це” емоційно

Алгоритм простий: коли бачите інформацію, яка “б’є в очі” або починає з’являтися у стрічці занадто часто — зупиніться. Задайте собі кілька простих запитань:

• Що я зараз відчуваю?
• Наскільки ця емоція сильна?
• Чому ця історія так мене зачепила?
• І вже після цього — спокійно перечитати текст.

Розкладіть усе по поличках: що саме пишуть? які факти наведені? чи є докази?

Бо історії на кшталт “приховані камери в шпалерах” чи “спецзнаки на дахах” — це не аналітика. Це — гра на емоціях: страху, сорому, тривоги, де логіка відходить на задній план.

І так, під час війни трапляються реальні викрадення, обстріли й диверсії. Саме тому особливо важливо відрізняти перевірені факти від інформаційних вкидів, які мімікрують під “своїх” і непомітно вбудовуються в наше поле довіри — бо це здатне паралізувати, деморалізувати або спрямувати допомогу не туди.

• Перевірка — це не підозрілість, це гігієна

Якщо вам надходить заклик допомогти, перерахувати, поширити — перевіряйте.  📞 Беремо телефон (якщо страшно – просіть того кому не страшно) — і телефонуємо.

Не лінуйтеся перевіряти. Особливо — якщо плануєте поширювати це в соцмережах. Один дзвінок може зупинити хвилю дезінформації.

Просто й спокійно: «Добрий день. А ви хто? Який у вас фонд? Куди саме везуть? Звідки діти?»

Це ок. Нічого крамольного  в цьому немає. Навпаки. Це психогігієна в умовах хронічного стресу.

І якщо ви справді хочете допомогти — перевіряйте інформацію або не поширюйте її взагалі, якщо не впевнені в достовірності. Бо потрапляння на шахрайство, особливо коли ви діяли з найкращих намірів, може не лише не принести користі, а й посилити тривогу — вашу і тих, хто поруч.

Моя знайома Дар’я Кас’ян працює з дітьми-сиротами, і вона вже кричить у Facebook: “Не поширюйте фейки!” Бо навіть коротка сторіз може розгойдати емоції десятків людей.

Ми всі тут — переважно хороші люди. Але цього недостатньо. Треба ще бути уважними.

---

Як працює фейк на рівні психіки?

Будь-який фейк — це емоційна атака, в обхід аналізу. Він лупить прямо в уразливість. Він не звертається до вашого Дорослого. Він говорить з вашим Внутрішнім Дитям. І ця дитяча частина реагує швидко:

“Охреніти! Вася — шпіон!” “Завтра на нас нападуть!” –  усе, реакція пішла, стрес активувався, контроль знижено.

🔍 А що робити? Іти в Google. Дивитися: хто це, звідки, скільки коштує, чи це взагалі можливо. Це — базова профілактика дезорієнтації у війні.

Ми з вами зараз — у стані підвищеної емоційної збудженості. Навіть ті, хто прагне близькості, підтримки, симбіозу — водночас можуть перебувати у межовому стані особистісної організації.

Коливання між “+” і “–”, між захопленням і агресією, між довірою і страхом — усе це типово у військовий час. Це не патологія. Це — адаптація психіки в умовах турбулентності.

Але, нажаль, на людину в межовому стані дуже легко вплинути шляхом маніпуляцій, що посилюють розхитаність систем емоційного реагування. 

---

Отже – перевірка інформації – це ще одне з важливих правил, що має стати звичкою. 

Якщо сумніваєтесь — звертайтесь до тих, кому довіряєте. Подивіться, на кого ви підписані. Згадайте свій контакт-лист.

Офіційні джерела — ваші опори:

• Міністерство соцполітики
• КМДА (якщо ви в Києві)
• Обласні адміністрації, муніципальні центри
• Перевірені гуманітарні платформи

Побачили інформацію — зайдіть і перевірте. Якщо все збігається — допомагайте. Якщо не збігається — притримайте, перевірте ще раз, перепитайте.

🔑 Слухайте не лише емоції, а й голос розуму. Це допоможе залишатися в центрі себе. Не втратити ясність.

---

Ще кілька слів — про конфлікти, жарти і кордони.

Наступна частина моєї “імпровізованої програми”. Чесно — не хотіла це чіпати. Ігнорувала. Махнула рукою. Але… пост набирає оберти. Пост про те, що “українці почнуть ненавидіти українців”.

Ходить по інтернету, збирає репости, сіє напругу. Жах. Скажу чесно — моя думка тут суб’єктивна. Як психотерапевт і як жива людина.

Це все — стара історія з психологічних ігор. Скандал як форма гри. 

У мене на сайті ще задовго до повномасштабної війни вийшла стаття на цю тему — «Скандали в соцмережах. Навіщо вам це?»

Я її зараз оновлю в Telegram. Хто хоче — знайдіть, перечитайте. Дуже в тему.

Але! Коли я бачу такий масовий вкид, я завжди ставлю собі одне просте питання: Чи були в мене конфлікти з людьми?

Так, були.

Я — дівчина єврейського походження, народжена в Україні.  І в мене були конфлікти з різними людьми — з різних причин: ситуативні, побутові, через чутки, через непорозуміння. Усе як у людей.

Але — не через етнічну приналежність. Ніколи.

Етнічна ознака тут узагалі ні до чого.

Тому коли я бачу спробу розігнати хвилю “українці ненавидять українців”, або ще гірше — “українці ненавидять євреїв”, “евреї ненавидять українців” – я розумію: це не мій досвід. Це — сценарій. Стара, маніпулятивна гра.

І я в неї не граю.

З іншого боку — ну любимо ми, українці, бурхливо з’ясовувати стосунки. Так, звісно.

🎭 Скандали у соцмережах — це дійсно сценарний профіль деяких  людей. Грати в “обурених”, створювати інфоприводи, роздмухувати істерики.

І було б добре з цим поборотися — чесно, без гротеску. Але, може, поставимо на паузу оце наше “з’ясування” і перенесемо шоу на день нашої української Перемоги?

Запрошую вас: вийдемо на вулиці улюбленого Києва, вип’ємо шампанського, погуляємо, покричимо з правого на лівий берег,

від Андріївського узвозу до Старої Дарниці.

Буде епічно. Театрально. І точно незабутньо.

А вже потім займемось профілактикою особливостей нашого культурального характеру.

А зараз треба, друзі, вчитись тримати баланс у хаосі.

---

---

Так, друзі – плани на наступний раз

Наступного разу я, як завжди, постараюся вийти в ефір з 19:00 до 20:00  — наше традиційне ефірне вікно. І, як і обіцяла, я надішлю тим, хто питав те що обіцяла — обов’язково.

Пишіть мені у приват, розширюйте свої питання. Мені так легше відповідати.

Свіжий допис  — не обіцяю. Зараз із цим складно. Справді складно. Через дислексію мені важко писати довгі тексти — іноді кожне слово як через мілітаризовану зону. Але я стараюся.

До речі, рекомендую одну дуже хорошу книжку — «Як спілкуватися з психами» – Марк Гоулстон – вона мені близька. Там про ігри. Про те, як намагатися достукатись до опонента, не втягуючись у безглузді сценарії.

І наостанок.

Я не коментую витівки Арестовича. І не хочу.

Не хочу грати в ці ігри. У нього — свої задачі. У колег — свої. У мене — своя справа.

---

Дякую всім, хто був. Обіймаю. Бережіть себе.

Ефір збережу. Побачимось — і ще почуємось.

 

 

---

______________________________