Давай снимем кино VIII

Давай знімемо фільм, де у вертикалі сюжету буде… підліток.

Він пам’ятає, як мама плакала, як просила батька більше не пити, як забивалася в куток, а він, п’ятирічний, нічого не міг вдіяти — тільки моргав швидко-швидко.

Він пам’ятає, як ішов до першого класу в одязі, що його мама роздобула через сусідів, і як потім батько відзначав «перший раз у першому класі» і запитував якісь незрозумілі задачки, а він, немов у маренні, карбував три на вісім і два плюс два…

Він пам’ятає свою першу бійку у дворі — йому було одинадцять, і він бив так, наче в ньому прокинувся дикий звір, бо хотів побити батька, але все ще не міг…

Він пам’ятає свій перший привід у міліцію — у тринадцять років, як плакала мама, як він обіцяв, що більше не буде, що не буде, як батько… але знову зірвався.

Він знає, що алкоголь робить з людей монстрів, і десь чув, що проблеми можна розв’язувати інакше. Але коли проблеми трапляються, у ньому наче прокидається звір, і він знову б’є так, як хотів би вдарити батька, але все ще не може…

Потім йому стає соромно, і він іде до знайомого кіоску і бере дешеве пійло, щоб заглушити свій страх і біль, та хоч трішки посміятися, поки знову не прокинеться монстр…

Йому шістнадцять.

• Усе, що він знає про дім: там сиро і ніколи немає грошей.
• Усе, що він знає про жінок: вони плачуть, страждають і ніколи не наважуються піти.
• Усе, що він знає про чоловіків: всі вони монстри, і він хотів би стати іншим, але не знає як…

© Марія Фабрічева – #давайзнімемокіно 👉 #16днівборотьбизнасильством