Психологиня Марія Фабричева: про те, як запобігти суїциду і знайти сенс життя © https://lyonl.com

Умінню знаходити щастя потрібно навчатися нам самим, допомагати одне одному і вчити цьому дітей.

У багатьох людей бувають моменти, коли хочеться все кинути і навіть звести рахунки з життям. Але як вийти з цього стану, що зробити, щоб змінити свій настрій без небезпеки для себе? Адже життя – найцінніше, що є в людини. Особливо гостро стоїть така проблема перед військовими, які побували в зоні АТО. У зоні ризику – підлітки і навіть ті, у кого все цілком благополучно на перший погляд. Як впоратися із суїцидальними думками, допомогти близькій людині і навчитися радіти кожній прожитій миті? Про це розповість психолог-медіатор і сімейний консультант Марія Фабричева.

МАРІЄ, ЧИ ВАРТО ГОВОРИТИ ПРО ТЕМУ СУЇЦИДІВ. АДЖЕ КОГОСЬ ВОНА МОЖЕ НАВПАКИ СПРОВОКУВАТИ?

Говорити про це варто. Тема справді дуже делікатна. І коли ми уникаємо проблем, то вона не вирішується, а посилюється. Є психологічний захист – ігнорування, коли я роблю вигляд, що нічого не відбувається і все в мене добре. При цьому є біль, і болить навіть душа. Потім відбуваються трагічні випадки. Тому в ситуації із суїцидами замовчування не допоможе. Необхідно говорити простою мовою про складні речі й розмовляти з вектором не на проблему, а на її розв’язання. Адже суїцид не трапляється раптом.

ОСТАННІМ ЧАСОМ ТАКІ ТРАГЕДІЇ ВІДБУВАЮТЬСЯ СЕРЕД ВІЙСЬКОВИХ, ХТО ПОБУВАВ У ЗОНІ АТО. ЧИ ІСНУЄ СТАТИСТИКА СУЇЦИДІВ ПО УКРАЇНІ?

Статистика маскується. Цифри назвати важко. Вони досить високі і продовжують зростати. Серед самогубців останнім часом, дійсно, багато людей, які побували в зоні бойових дій. Там вони проходять досвід, який перебуває за межею людського розуміння. Це інша абсолютно категорія роботи, і вони потребують підтримки.

Дуже важливим є розуміння того, що звертатися по психологічну допомогу не слабкість, а ресурс. Адже люди, повертаючись у звичайне мирне життя, потребують адаптації. Інакше ми матимемо справу з драмами, великими трагедіями, коли людина не справляється самостійно. Спочатку їй здається, що все добре. Потім вона може впадати в глибокий депресивний стан, а потім приходити до трагічної розв’язки – суїциду.

ЧИ Є ЯКІСЬ ПРОГРАМИ, ЩО ДОПОМАГАЮТЬ АДАПТУВАТИСЯ ВІЙСЬКОВИМ НА МИРНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ?

Ідеться не про ізоляцію людини або про те, що вона хвора, а про її досвід за межею людського. У всьому світі існує практика допомоги та підтримки таким людям. Є прекрасні центри в Ізраїлі. Однак я не раз чула, що нам не підходять ці програми. І я злюся, коли це чую.

Велика проблема нашого менталітету в тому, що ми хочемо відрізнятися від усіх інших і придумати щось своє. Це зовсім не та ситуація, де потрібно придумувати. Адже це не етикетки шампанського, а люди, які захищають кордони нашої держави. Вони приймають удар на себе і потребують підтримки держави не тільки матеріальної, а й психологічної. Тому для людей, які побували в зоні АТО, важлива присутність військових психологів.

БІЛЬШІСТЬ ЧОЛОВІКІВ, ЗОКРЕМА ВІЙСЬКОВИХ, ЯКІ ПОБУВАЛИ В АТО, ВПЕВНЕНІ, ЩО ЗВЕРНЕННЯ ДО ПСИХОЛОГА ВВАЖАЄТЬСЯ ПРОЯВОМ СЛАБКОСТІ. ЯК ПОЯСНИТИ, ЩО ЦЕ НЕОБХІДНО?

Існує Українська спілка психологів і психотерапевтів (УСП). Там працюють професійні психологи. Туди можна спокійно звертатися. Якщо людина звернеться в цю організацію або до конкретного психолога, то вона може бути впевненою у своїй конфіденційності. Її дані не будуть розголошуватися. Ніхто і ніколи не дізнається, що вона відвідує психотерапевта або терапевтичну групу з таким же досвідом.

Якщо людина звернеться за підтримкою до психолога, то вона може бути впевнена у своїй конфіденційності.

Ці групи ведуть мої колеги. Один із них – Андрій Полтавець (Психологічна кризова Служба). У нього самого є військовий досвід у зоні бойових дій. Він займається реабілітацією воїнів АТО і допомагає хлопцям спрямувати в потрібне русло своє життя. Багато хто не хоче звертатися до жінок-психологів, тому хочу підкреслити, що серед моїх колег працюють і чоловіки.

У КИЄВІ НАБАГАТО ПРОСТІШЕ І ШВИДШЕ ЗНАЙТИ ПСИХОЛОГА, А ЯК БУТИ ТИМ, ХТО ЖИВЕ ДАЛЕКО ВІД СТОЛИЦІ?

У невеликих містах ми стикаємося, на жаль, з такими проблемами і неприємностями. Моя пропозиція – просто не боятися дзвонити в психологічні служби підтримки та телефони довіри(http://www.callpoint.pro).

У тій же Психологічній кризовій Службі є офіційний телефон довіри. Туди можна зателефонувати й отримати підтримку з будь-якого куточка України. Усе абсолютно конфіденційно, і розмови не записуються. Це теж важливо розуміти.

ІДУТЬ В АТО НОРМАЛЬНІ ХЛОПЦІ, А ПОВЕРТАЮТЬСЯ ГЕРОЇ, АЛЕ З ІНШОЮ ПСИХІКОЮ, ЩО ІНОДІ ПРИЗВОДИТЬ ДО ТРАГЕДІЙ. ЦЕ РЕЗУЛЬТАТ ВІДСУТНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ?

Так, це і є наслідки невирішеної проблеми. У людини з’являються так звані флешбеки, коли в певні моменти будь-який шум чи хлопок відкидають її в іншу реальність.
Наш мозок не готовий сприймати події, несумісні з людським досвідом, такі як війни, катастрофи, стихійні лиха, масові смерті. Сама людина не готова до цього, навіть якщо вона знає, що у світі таке відбувається. Спочатку вона відчуває шок. Потім починається проживання класичних стадій: заперечення, гнів, торги, прийняття і вихід. Але якщо людина регулярно перебуває в травмувальній події, у неї спрацьовує накопичувальна травматизація.
Щодня наші хлопці в АТО стикаються з досвідом, несумісним із життям. Так, людина може адаптуватися. Однак адаптуватися – це прожити, прийняти і вийти з цього здоровою. Адже там відбувається адаптація під жахливі обставини, а в мирному житті людині треба з них виходити, бо тут таких обставин немає. Для неї це теж травма і шок. Тепер потрібно прожити це й адаптуватися тут. На цьому кризовому перехресті людина потребує підтримки, щоб оплакати те, що трапилося з нею в АТО, прожити, посердитися, перемкнутися і видати все це з себе. Тільки потім вчитися жити в мирний час.
І ще. Дуже хочеться, щоб під час свят люди не використовували петарди і хлопавки. Це також важливо розуміти. Така хлопавка когось може налякати, а когось повернути на флешбек. Ви ж не знаєте, хто в цей момент проходить поруч із вами.

А ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ РОЗУМІЄ, ЩО З НЕЮ ВІДБУВАЄТЬСЯ І, ВІДПОВІДНО, ЗАПЕРЕЧУЄ НАЯВНІСТЬ ПРОБЛЕМИ, ТО ЯК І ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БЛИЗЬКІ?

У цивілізованому світі люди, повернувшись із зони бойових дій, одразу проходять психотерапію. Паралельно працює група для родичів. Їх навчають того, як діяти і підтримувати рідну людину, на що звертати чи не звертати увагу. Адже рідні таких людей теж опиняються в зоні ризику і потрапляють під вторинну травматизацію.
Наприклад, чоловік повертається з АТО. Йому треба з кимось поділитися переживаннями. Він розповідає про них дружині. Дружина такий досвід пропускає через себе й отримує травму. Тепер перед нами двоє травмованих людей. Дружина губиться і не знає як допомогти. Тому я закликаю дівчат, дружин і матерів, якщо ви бачите, що ваші чоловіки перебувають у пригніченому стані або агресії, звертайтеся до фахівців. Чоловіки самі не зателефонують.
Але ви можете звернутися до УСП або Психологічної кризової Служби та отримати консультацію психолога з роз’ясненнями як поводитися, що робити і як допомогти. Інакше залишиться замкнене коло, в якому близькі варитимуться і вихлюпуватимуть негатив один на одного. По-іншому, на жаль, ця проблема не вирішується. Це ж стосується і побутових суїцидів.

Підтримка рідних і близьких допомагає долати життєві перешкоди та психологічні проблеми.

НАСКІЛЬКИ ПОШИРЕНІ ПОБУТОВІ СУЇЦИДИ, І В ЧОМУ ЇХНЯ ГОЛОВНА ПРИЧИНА?

Офіційної статистики в нас немає. Але ви розумієте, наприклад, що коли жінка живе в атмосфері насильства, то єдине вирішення проблеми вона вбачає в суїциді. Коли відбувається насильство на побутовому рівні, накопичуються біль і травма. Людина весь час проживає стан шоку і перебуває в депресивному стані. Вона намагається бути умовно хорошою, щоб її не чіпали. Але ця «гарність» – прямий шлях до суїцидального результату. Людина не бачить іншого виходу. Вона не розуміє, що можна зробити в ситуації, і хоче тільки одного – щоб її залишили в спокої.

У нашій країні профілактика побутового насильства і насильства в сім’ї поки що на слабкому рівні. Так, закон ухвалено, але немає ордерів, наприклад, заборони тій чи іншій людині наближатися до іншої на певну відстань. Така практика існує в Америці вже понад 30 років. У нас у таких випадках варто звертатися по допомогу до психологічних служб або телефонувати за номером довіри.

АЛЕ Ж ВІДБУВАЮТЬСЯ СУЇЦИДИ В ПРИСТОЙНИХ І БЛАГОПОЛУЧНИХ СІМ’ЯХ. ЗОВНІ ЛЮДИНА НАЛАШТОВАНА ОПТИМІСТИЧНО, І ВСЕ В НЕЇ ЧУДОВО, АЛЕ РАПТОМ ВОНА ЙДЕ НА ТАКИЙ КРОК. ЯК ЦЕ ПОЯСНИТИ?

Раптом – це не про суїцид. Він буває кількох типів. Наприклад, провокативний. Людина не хоче померти, але не знає, як привернути до себе або своєї проблеми увагу. По суті, це маніпуляція, коли людина погрожує, але не знає, як вирішити свою життєву ситуацію. До суїциду вони доходять тільки випадково, коли не встигає приїхати швидка допомога.

ЧИ МОЖНА ДО ЦІЄЇ ГРУПИ ВІДНЕСТИ ПІДЛІТКІВ?

Так, до цієї групи належать і підлітки. Адже вони провокативні у своїх проявах. Для них це своєрідний крик про допомогу. Хто-хто, але підлітки вже точно не бажають померти, а гостро потребують підтримки. Вони хочуть, щоб їх прийняли. Суїцид для них – заява про свою надважливість або покарання для батьків (щоб знали, як мене ображати). Це також накопичувальна система стресів.

ЯКІ ЩЕ ІСНУЮТЬ ВИДИ СУЇЦИДІВ?

Існують суїциди, на які йдуть свідомо, думаючи, що це єдине вирішення проблеми. Одразу наголошу, якщо ми беремо категорію дорослих і підлітків, які йдуть до суїциду, важливо розуміти: вони носії драматичного сценарію.

Це люди, які налаштовані на життєву трагедію. У них відкритий люк уникнення критичних ситуацій, і вони вбивають себе самостійно або провокують через драматичні стосунки. Людина вигадала собі, що якщо раптом зіткнеться з певною ситуацією, то накладе на себе руки. Може бути й своєрідний жест доброї волі, коли людина вирішує, що рідним буде краще без неї. Так само можуть думати й підлітки.

ЯК ДОПОМОГТИ ПІДЛІТКУ В ЦЬОМУ ВИПАДКУ?

Підлітковий суїцид поширений. Вони – опозиція. У такий спосіб вони відстоюють свої права. Тому в бесідах із дитиною необхідно ділитися своїми почуттями, а не змушувати відповідати на запитання. Потрібно говорити про те, як вам важливо, щоб у вашої дитини все було добре.

Крім того, необхідно пояснити дітям, що вони можуть до вас звертатися зі своїми проблемами, і ви готові обговорювати їх.

У бесідах із підлітками необхідно ділитися своїм досвідом розв’язання проблеми, а не змушувати дитину відповідати на запитання.

Є ТАКІ ПЕРЕЖИВАННЯ У ПІДЛІТКІВ, ЯКИМИ ВОНИ НЕ ГОТОВІ ДІЛИТИСЯ НАВІТЬ ІЗ БЛИЗЬКИМИ. ЩО РОБИТИ?

Дітям потрібно розповідати, що вони можуть отримувати підтримку, звернувшись до служб довіри, до психолога або телефонувати на Національну дитячу «гарячу» лінію – 0 800 500 225 (стаціонарні дзвінки безплатно), 116 111 (безплатно з операторів Київстар, Лайф, Водафон).

Ще дідусь Фрейд сказав: «Немає такої людини, якій би нічого було сказати про свою матінку на сеансі психотерапії, навіть якщо вона була найкращою на світі». Йдеться про те, що ми, як і наші діти та наші батьки, тією чи іншою мірою всі події сприймаємо по-своєму. Адже існують факти, а є інтерпретації. І те, що ви робили для вашої дитини з найкращих спонукань, могло виявитися сущим садизмом щодо неї. Не бійтеся, що на психотерапії вона буде скаржитися на вас. Нехай вона краще позлитися конфіденційно в кабінеті психотерапевта.

ЯК ЖЕ НАВЧИТИСЯ ЗНАХОДИТИ МОМЕНТИ ЩАСТЯ, ЩОБ ДУМОК ПРО СУЇЦИД НЕ ВИНИКАЛО?

Щастя багатогранне, і його палітра дуже насичена. Наприклад, коли я злюся, то я також щаслива людина. Тому що я реагую на те, що хтось або щось порушує мої кордони. У мене є гнів, і я його висловлюю, що допомагає мені бути щасливою. Це і є нормальне здорове щастя, а не коли нас закликають до модних практик «дзен», уявляючи себе таким, що сидить на листочку лотоса і слухає шурхіт крилець метеликів. Бути в «дзені» – це велика група ризику. І, на жаль, не тільки дзен.

Умінню знаходити щастя потрібно навчатися нам самим, допомагати в цьому один одному і вчити цьому дітей. Так можна висловити свій гнів здоровим способом і бути щасливим тут і зараз! Мається на увазі те, що важливо дозволяти собі якийсь соціально допустимий бунт. Наприклад: «Ти скрипиш зубами, і я скриплю зубами. Давай у «Шандарашку» вирушимо і поб’ємо тарілки!».

Нехай у вашому домі будуть палиці-вибивалки. Ними можна бити по подушках. Залиште цю палицю-вибивалку дитині і дозвольте їй бити подушку.

Ще можна скористатися «технікою халата». Я сама її використовую. У кожного з нас є ванна. У ній є халат, що висить на дверях. Ви заходите ванну, дивитеся на халат і висловлюєте йому все, що у вас сьогодні накопичилося. Можна й матюкатися. Халату все одно. Таким чином, ви зберігаєте себе і стосунки з близькими.

Давайте вчитися піклуватися про себе і бути щасливими!

2018 © інтерв’ю записала журналіст Тетяна Гаврильчук

джерело: https://lyonl.com/ru/layfstayl/2018/4/12/psikhologmediator-mariya-fabricheva-o-tom-kak-predupredit-suitsid-i-obresti-smysl-zhizni/