© Життєві сценарії: усвідомлюй свого героя і прийми відповідальність за життя.

http://good-psychologist.info/759-zhiznennyj-stsenarij-osoznaj-svoego-geroya-i-primi-otvetstvennost-za-zhizn
нова стаття-інтерв’ю Марії Фабричевої для Онлайн-журнал Good Psychologist записала – редакторка Дар’я Орлова (Darya Orlova)

Зараз багато говорять про життєвий сценарій, як сукупність якихось чинників, які впливають на людину з дитинства і формують несвідомий план життя, образ себе і своїх дій.

Життєвий сценарій приблизно на 50 % складається з наших ранніх дитячих рішень – автономних, особистих, що виникли в нас просто тому що ми є такі. 25% займають батьківські програми та настанови, які йдуть із батьківських Его-станів (позитивних і негативних), батьківські заборони/дозволи, батьківські атрибути (те, що дитина мала змогу спеціально або випадково підслухати в розмові близьких про когось). І ще 25% впливу на формування життєвого сценарію дитини має соціум, оточення дитини (вчителі, сусіди, однолітки, старші хлопці тощо), які підкріплюють або спростовують те, що про неї раніше говорили батьки.

Формування життєвого сценарію починається в перший рік життя. Це період невербального спілкування, коли дитина нічого не говорить, а всі події «пропускає» через тіло. Уже в цей період вона переживає якусь сімейну драму. Це може бути все, що завгодно, від грюкання дверей – до сімейного скандалу або відходу одного з батьків. І це складно передбачити, яка подія стане тією ключовою драмою для дитини. Від сили цього потрясіння залежить і сила подальшого сценарного процесу, а також динаміки розвитку життєвої позиції, яку людина, надалі, обере для взаємодії з собою та іншими. У результаті може бути сформований сценарій переможця і дитина вирішує: «Я досягну успіху!», “Я буду здоровий, щасливий, красивий!”, “Я буду насолоджуватися життям!” і “Навіть коли настане мій кінець, я проживу чудове щасливе життя!”. Якщо потрясіння було сильним і батьківські установки були негативними, у дитини формується сценарій того, хто програв, невдахи, – мислити про себе з погляду мінус-програм «Я невдаха», «У мене нічого не вийде, але потрібно якось виживати, щоб протриматися».

Важливо пам’ятати, що життєвий сценарій людини – це психологічний захист, спосіб виживання в складному і божевільному світі для маленького чоловічка. Для маленької дитини батьки – Бог, і їхнє слово (позитивне чи негативне) є 100% правило, істина, що не зміниться ніколи. Якщо батько каже – «Ти дурень!». Дитина в це вірить. Батьки кажуть: «Ти що ідіот? Не розумієш, як це робити?» І дитина запам’ятовує, що «Я ідіот, я не розумію». І батьки надовго залишаються нашими Богами глибоко в несвідомому, керуючи нашим життям (як міфологічні Боги).

Переживши деяку драму в один рік, дитина вже починає прописувати свій життєвий сценарій. До трьох років вона приймає рішення, які вигідні, щоб вижити. У міру дорослішання, план життя – йде в несвідоме, поступово розвиваючись і уточнюючись. Дитина знаходить варіанти, що підтверджують це рішення, притягує фігури, події, людей і пробує виходити із ситуацій за затвердженим сценарієм. Так формуються сценарні драйвери – спосіб виходу і задоволення наших життєвих сценаріїв.

Активно допомагають нанизувати на вже несвідому базу дитини надалі підкріплювальні образи з навколишнього середовища – казки, фільми, життєві ситуації. Тут можна говорити про героя, якого обирає дитина, як найулюбленішого чи не найулюбленішого. До 12 років життєвий сценарій уже написаний, прийнятий, протокол підкріплений різними дитячими рішеннями, і далі людина починає йти до кульмінації – підтверджувати, підкріплювати, те, що вона прийняла про себе і про світ до цього віку. Під час розгляду сценарного плану важливо пам’ятати, що він завжди має свою фінальну сцену. У Е.Берна в його опитувальнику життєвого сценарію цьому присвячений окремий блок. «Який вигляд матиме твій похорон?», »Що буде написано на твоїй гробовій дошці?» Так, це страшно уявляти, але дуже важливо.

Перебіг життєвого сценарію може бути змінений, як у позитивний бік, так і в негативний. Так, якщо в період підліткового віку дитині вдається отримати від батьківських фігур те, чого вона недоотримала в період свого раннього розвитку, вирівняти стосунки і навчитися отримувати підтримку, безумовну любов і турботу, вона може спростувати свої ранні рішення і змінити шлях «не переможця» на «переможця».

У разі якщо дитина переживає в цей період ретравматизацію (повтор травматичної події з дитинства), будь-яку іншу травматичну для неї подію або сильне емоційне потрясіння, вона може зробити вибір на користь антисценарію. Антисценарій не менш драматичний, просто дитина вибирає нові рішення і переконання для взаємодії зі світом. Наприклад, якщо до цього моменту вона вважала, що може отримувати блага життя тільки за умови, що «буде досконалою», то далі вона домагатиметься бажаного через бунт або пасивно-агресивну поведінку.

Отже підліток робить свій особистий вибір і ухвалює рішення – стати таким-то, хочу бути іншим або потрібно зробити все, щоб ніколи не стати таким-то.

Е.Берн пропонує 5 сценарних процесів, де кожному з них відповідає той чи інший герой. Якщо Ви розумієте, що є носієм якогось із цих сценаріїв – поставте собі запитання: «Що я з цим хочу зробити?», «Чи подобається мені цей сценарій?», «Як я можу (якщо хочу) змінити своє життя?»:

1. Сценарний процес «Поки не…»

Яскравим представником є Геракл – напівбог, якому поставлено умову: щоб стати Богом, потрібно здійснити 12 подвигів. І він став їх здійснювати один за одним, але то одна богиня каже: «Чудово, але недостатньо», то інша «Шикарний, але ще не Бог». У чистому вигляді, це трагічний сценарій, у фінальній сцені він вбиває свою сім’ю і божеволіє. Герой, на якого дивилися, якого хочеться наслідувати, закінчує своє життя трагічно, так і не зробивши дуже важливого для себе – не визнавши самого себе Богом.

Це люди, рухомі сценарним драйвером «Будь досконалий!». Найчастіше таку установку дають батьки, коли кажуть дитині «Будь досконалим для мене!», а дитина розуміє це як «Я повинен бути досконалим, щоб жити!» або «Я в порядку, коли я досконалий!». Таких дітей виховують у стилі «Твій дідусь був кавалеристом, 12 років командував армією, а що зробив ти?», «Я в твій час уже на трьох роботах працював!».

Людина, яка є носієм цього сценарію, прагне стати божеством, щоб догодити батьківським фігурам, очікує підтвердження своєї досконалості від батьківської значущої фігури (можливо, навіть померлої) і «дозволу» від батьків перестати вже трудитися, визнати її Богом. Це трудоголіки, вони досягають колосальних успіхів, але при цьому дуже сильно знецінюють себе. Найбільша пастка цього сценарію – упрацюватися на смерть і так і не визнати себе Богом.

Жіночу частину цього сценарію – втілює Попелюшка. Такі жінки працюють «Допоки 40 рожевих кущів не зацвітуть», «Усі зерна не розсортують», «Мільйон тарілок не перемоють». І поки всі завдання не виконані, про який бал можна мріяти? І навіть, якщо якась фея дасть туфельки та сукню, то не відомо, як продовжиться життя, після весілля: може стати сама мачухою, або виконувати всі завдання, але вже для принца.

Якщо Ви розумієте, відчуваєте чи навіть здається, що є носієм схожого сценарію:

Перестаньте очікувати, що хтось визнає ваші заслуги (в тому числі батьки). Повірте, ніхто не визнає ваших заслуг так, як цього хочете ви. Так, це боляче, неприємно, але необхідно усвідомити це, щоб знайти для себе здорове рішення. Але Ви можете навчитися давати собі визнання самі!
Вчіться визнавати свої діяння, привласнювати собі свої подвиги. Заведіть щоденник успіху, починаючи з моменту народження і закінчуючи сьогоднішнім днем. Подивіться скільки всього зроблено, отримано, вивчено, досягнуто, зароблено Вами!
Вчіться відпочивати. Це дуже важливо. Є така вправа: на 5 хвилин прилягти і нічого не робити – ні читати, ні думати, ні дивитися. У цей час можуть бути дуже цікаві інсайти. Можливо, ви відчуєте, ніби хтось б’є вас у спину – вставай, ти що захворів? Адже в голові звучить: «Відпочивати можна тільки за умови смертельної хвороби». Хворіти й відпочивати можна всім, навіть напівбогам.

2. Сценарний процес «Після…»

Ідея цього процесу представлена такими думками «Так, я можу радіти життю, але після я заплачу дуже велику ціну».

Яскравий представник – Домокл, і всім відомий вислів «домоклів меч». Домокл вважав, що у царів немає жодних проблем і він насолоджується життям. Цар Діонісій запропонував йому на один день стати на своє місце. Цілий день усі забаганки Домокла виконувалися, і він сильно радів, був щасливий, але коли підняв голову вгору, то побачив меч, що висів на кінській волосині над своєю головою. Так Діонісій хотів показати, що царі ходять по лезу бритви: вони отримують блага, але їхня голова може бути знесена в будь-яку хвилину.

Діти, виховані в цих традиціях, часто чують на свою адресу: «Що ти смієшся, я не бачу приводу», «Сміх без причини – ознака дурості», «Перестань сміятися, нема чого радіти», «Знайдеш – не радій, загубиш – не горюй». Так вони засвоюють, що якщо вони раділи самі, то їх можуть за це покарати.

У них формується життєвий драйвер «Радуй інших!», і вони можуть веселити, приносити задоволення і радість іншим людям (під Богами, царями ми все також розуміємо батьків). Їм важливо, щоб навколо всі посміхалися, а якщо хтось у поганому настрої – вірять, що це через них, сильно засмучуються. Для них «бути героєм» означає радувати інших і керувати цими процесами, зробити так, щоб усі були щасливі, а сам потім. Такі люди дуже емоційно вигорають, через ці переживання, не можуть насолоджуватися власним життям, зосередитися на собі.

Вони відчувають надвідповідальність за настрій та емоції інших, але не вміють нести її за себе. З іншого боку ці люди, коли йдуть у контрсценарій, можуть бути мстивими, бунтують: «Ах так! Як Ви мені всі набридли. Тепер я вам буду гадити!»

Ці люди досить забобонні, вони є носіями дуже потужної міфологічної складової мислення, прислухаються до знаків.

З жіночих персонажів – це Русалонька. Вона хотіла нести радість, жити серед людей, мала чарівний голос і радувала всіх підводних мешканців. Але її голос вкрала відьма і розплата русалоньки в тому, що, прийшовши до людей, вона вже не може нести радість і не знає, як інакше з ними комунікувати. Це досить трагічний сценарій у чистому вигляді.

Що робити носіям цього сценарного процесу:

Зізнайтеся собі, що ви людина-свято і вмієте приносити щастя іншим людям. І це чудово!
Але, щоб стати переможцем – потрібно навчитися радіти за себе, вміти розділяти реальність і фантазії та розуміти, що кожна людина несе відповідальність тільки за свої почуття, думки і поведінку. Інша людина вільна діяти через свої особисті особливості. Наприклад, є дві подруги, і одна носій сценарію «Радуй» заміжня, живе добре і щаслива. Але вона не може поділитися з подругою своєю радістю, бо думає, що незаміжню або нещасну в шлюбі подругу це засмутить. І вона згущує казки, розповідає небилиці про те, як їй погано живеться і кепсько, і вона настільки захоплюється цими розповідями, що починає справді скандалити з чоловіком для того, щоб потішити маму, яка переконана в тому, що «Всі чоловіки погані».
Прийміть те, що за ваші радощі платити не доведеться, це ніяк не пов’язано. Дозвольте собі збунтуватися: «Мамо, та я все життя жила тільки для тебе!», «Досить, самі собі готуйте, періть, прибирайте!».

3. Сценарний процес «Завжди»

Іншими словами – «Я завжди маю перебувати в одній і тій самій ситуації», а батьківська заборона може звучати: «Не міняй своє життя!», «Залишайся завжди у звичних обставинах!» Упродовж життя людина може захотіти чогось іншого, спробувати себе десь іще, змінювати своє життя, але її переслідує страх змін і вона крутиться в замкненому циклі своїх бажань або скаржиться на життя, говорить про свої невдачі (бунтує проти інших людей, себе, свого життя і звинувачує все у своїх невдачах, слабко бере відповідальність за саму себе).

Сценарний драйвер у таких людей «Намагайся!». У дитинстві батькам таких дітей був важливий сам процес. Як мамі Наташі в мультику про Домовичка Кузю. Ці діти дійшли висновку, що «Не важливо, що я отримаю в результаті, важливо створювати ілюзію руху!».

Якщо брати міфологію, носієм цього процесу є Арахна. Міф про Арахну оповідає про дівчину, яка була знатною майстринею, вміла прясти і робити різні вироби. Вона кинула виклик самій Афіні, сказавши, що є найкращою ткалею. Афіна виклик прийняла і навіть програла, нагородивши її перетворенням на павука зі словами «Раз тобі так подобається ткацька справа – плети-но ти завжди».

Людям, які реалізують цей сценарний план, важливо залишатися в павутині, у процесі, у ситуації (плюс або мінус). І найскладніше для них – розірвати це павутиння, пройти через зміни. Не змінюють своє життя, так скаржаться, бурчать і тупають ногами, пишуть гнівні листи, але по суті проблему не вирішують, перебуваючи все в тих самих обставинах. Такі люди майстри саботажу.

Якщо брати чоловічу сторону, то мені відгукується такий герой, як Старий із «Золотої рибки». Завжди ходив на риболовлю і закидав невід, нічого не ловилося, продовжував ходити день у день. А тут рибка зі своїми запитаннями: «Чого ж ти старий хочеш?» Які у старого були цілі? Невідомо. Баба ним керувала, він нічого не вирішував, ходить і ходить. По суті нічого не змінилося, і казка закінчується в тому самому місці. А тупнув би ногою, розірвав би цю систему…

Що робити людям із таким життєвим сценарієм?

Фіксуйте кожну завершену справу. Дочистив зуби до кінця – Молодець. Дописав завдання? Плюс у карму. Усі свої завершені справи в скарбничку щоденник і хваліть себе за це.
Вам не можна ставити довгограючі цілі – плани мають бути маленькими, короткостроковими. Це аленькі сходинки до великої справи. Чіткий, здоровий таймменеджмент.
Досить бунтувати, усвідомлюйте свою проблему і вирішуйте її. Не намагайтеся робити, а робіть так, щоб був результат!

Щойно Ви розірвете своє павутиння і подолаєте страх змін – у вас буде один із найкращих результатів у роботі.

4. Сценарний процес «Ніколи»

Найчастіше від цих людей чути: «Я ніколи не отримую те, чого хочу…»

«Нам так не жити!» – говорили їм у дитинстві батьки, «Куди ти, який тобі інститут, подивися на себе, той генеральський синок – зрозуміло, а ми чесні робітники…» або «У нашому роду акторів не було, всі стоматологи, а ти в актори». Так діти звикають до того, що не можна хотіти, не можна бажати. Очима можна дивитися, а руками брати не можна.

Яскравий представник цього типажу – Тантал, що був покараний Богами і відправлений у підземне царство. Там він був занурений у болото, а навколо були чудові страви, плоди, дістати які не міг.

У жіночому прояві – потужними персонажами такого типу є Мачуха Попелюшки, Мачуха Білосніжки та інші жінки, які хотіли здобути багатства, якийсь статус чи красу, багато для цього зробили, але так і не отримали.

Вони керуються сценарним драйвером «Будь сильним!». Ці люди взаємодіють з іншими без почуттів, бо встановили собі заборону на вираження почуттів: «Не відчувай!». Вони стримані, висловлювати свої почуття не вміють і через це не вміють говорити про свої потреби та про внутрішній біль. На запитання «Що ти відчуваєш?» вони йдуть у глухий глухий кут і закриваються від комунікації або можуть сказати: «Я відчуваю, що хочу їсти». Досить забобонні, мають багато страхів і упереджень. Мають велику силу і волю, можуть іти вперед, не відчуваючи втоми і болю, тому сильно вигорають на рівні емоцій

Що можна зробити?

Вчіться висловлювати свої почуття через думки, поведінку.
Вчіться піклуватися про себе і про свої потреби. Задумайтеся, чого хочете саме ви? Як ви можете цього досягти?
Важливо навчитися не пригнічувати, не контролювати і не конкурувати, а співпрацювати. Визнайте, що поруч є люди, готові вам допомогти, вчіться просити і приймати допомогу. «Що може допомогти, щоб ти це все не тягнула на своїх плечах, а мала час на відпочинок, на себе?».

5. Сценарний процес «Майже»

Люди, які сповідують цей сценарний процес, часто собі та іншим кажуть: «Я майже досяг успіху», «Мало не досяг успіху».

З чоловічого боку це Сізіф і вислів «сізіфова праця». Покараний Богами (батьківськими посланнями), знецінений і оснащений негативними настановами з боку батьків, він увесь час котив камінь на гору, і майже біля самої вершини камінь скочувався у вихідну точку.

Жінок можна зрозуміти за образом Поганих сестриць із казки «Пані Хурделиця». Поїхали сестри з благими намірами до Метелиці (маму потішити, взяти грошей і багатства), і все начебто правильно робили, але все якась невдача… і їх облили брудом, відправили додому. Або інший тип Баба із Золотої рибки – їй потрібно все побільше-більше і раптом ляснув – і у вихідній точці.

Представники цього сценарного процесу дуже багато працюють, але при цьому не відчувають успіху. У них два драйвери «Радуй інших! (маму з татом)», але при цьому “Намагайся і не досягай успіху” – “Страшно визнати свої успіхи, бо мама засмутиться”.

Такі люди відчувають себе недостатньо хорошими. Їм властиво не помічати, не приймати свої досягнення. Ніби змащують фінал, результат, ковзають – докотив камінь, не помітив і пішов далі, а там наступна гора, а за нею ще видніються. Багато хочуть і багато роблять, але якщо запитати: «Що ти зробив?», то перша категорія «Майже герой» дадуть відповідь із гордістю про свої подвиги, то ці скажуть: «Я не зробив нічого».

«Я ось кандидатську захистив, але там тема була така проста….», »Який торт ти красивий і смачний спекла! – Та там ягоди кислуваті…», »Так, ти сьогодні чудово виглядаєш! – Та це просто косметика хороша…»

Цим людям часто здається, що вміють робити вони – вміють робити все. Вони не женуться за ідеєю, не здійснюють подвигів заради визнання, ба більше – цінність результату не визнають.

Що робити?

Виходьте з області знецінення і визнавайте цінність своєї праці. Цінуйте те, що ви маєте, чого ви досягали, всі результати. Приймайте компліменти, не боячись когось засмутити, ба більше – просіть, щоб їх робили.
Згадайте свої дитячі бажання і задовольніть їх зараз. Наприклад, якщо ви хотіли в дитинстві велосипед, але так його і не купили – саме час це зробити. Або, якщо у вашій родині ніхто не водив машину, і ви собі цього не дозволяєте, щоб не бути кращими за своїх рідних – саме час піти і здати на права.
Вчіться балувати себе маленькими радощами, як за досягнення, так і просто тому що ви є.
Фіксуйте всі свої вершини, на які ви зайшли (заштовхали свій камінь), зупиняйтеся на них, сповільнюйте себе, для того, щоб зібрати досвід і ресурси, які ви безсумнівно здобули.

6. Сценарний план «Відкритий кінець»

Це коли у свідомості людини немає яскраво вираженої фінальної сцени: і вона не розуміє, чи стане Богом, чи загине на самоті. Часто такі люди планують своє життя до певної дати. І трагічність цього сценарію полягає в тому, що якщо до цієї дати не сталося те, що заплановано – це сприймається як сценарій невдахи. Наприклад, до 20 років закінчити інститут. Або до 30 вийти заміж. Виростити дітей. І при цьому людина абсолютно не розуміє, що буде потім? Це викликає високу тривогу щодо власного майбутнього.

Філемон і Бавкіда – міфічні герої, які прийняли Зевса, коли той подорожував: нагодували його, дали все, що потрібно, і Зевс за це виконав їхнє бажання – померти в один день, бо не знали, що робити одне без одного.

Похваліть себе за зроблене, щиро і привласнюйте собі ці досягнення. Як себе похвалите? Це дає змогу прийняти своє життя як власне досягнення і водночас вибудувати плани на подальше якісне життя.
Уявіть, що буде далі вашої наміченої події? Що Ви будете робити? Куди ходитимете? З ким спілкуватися? Як проводити час на самоті? Дуже потрібно продовжувати свій сценарій, плани, не зупинятися, пам’ятати, що коли ви досягли вершини свого списку цілей – пишіть новий список справ.

Подвиг героя по відношенню до власного життя полягає в самому житті. Нас вчили жити так, щоб висіти на дошці пошани, щоб хтось узяв відповідальність за наші діяння, і ми всі спрямовані в тунелі конкуренції, зірковості. Ми ставимося так: «Ну народився, а я тут до чого» і продовжуємо: «Ну школу закінчив, ну це всі закінчували». Ми живемо з перевернутим світоглядом – відповідальні, надконтрольовані за інших люди, але коли справа стосується нас – ми намагаємося перекласти відповідальність. Ми повинні стати своїм адекватним підтримуючим, плюсовим батьком для себе. Хвалити себе за успіхи, дозволяти собі відпочити, думати автономно, ставити собі запитання «Чому я це роблю?» і чесно для себе на нього відповідати – дуже важливо. І пам’ятайте, ми герої, бо створюємо своє життя таким, як хочемо, і робимо найкраще з того, на що здатні.

Марія Фабричева, практикуючий психолог, ментор, консультант-медіатор, м. Київ.

http://good-psychologist.info/759-zhiznennyj-stsenarij-osoznaj-svoego-geroya-i-primi-otvetstvennost-za-zhizn

Онлайн-журнал Good Psychologist

записала – редактор Дар’я Орлова (Darya Orlova)