Мітки: транзакційний аналіз

2023 рік – проєкти та події психолога Марії Фабрічевой

Зареєстрований психолог реєстру EuroPsy від 13.01.2023  2. Серія прямих ефірів  про теорію сценарних (психолохічних) заборон, зокрема про трансляцію самої токсичної заборони – не відчувай себе живим. ЗАПИС ЕФІРУ про  протидію психологічним заборонам: – ви-знати (ок я розумію, що на мене впливає та, чи інша заборона, чи це мені заважає? Якщо так, то як? Чи це …

Техніки самопідтримки

у серпні 2023 року психолог Марія Фабрічева разом з платформою ЖІНКИ в МЕДІА запустили проект з корисними порадами та техніками,

Терапія травматичних сценаріїв [частина друга: трансгенераційний сценарій, передача травм з покоління в покоління]

У другій частині статті ми розглянемо, як саме відбувається ця передача травм між поколіннями. Ми зосередимось на трансгенераційному підході, зокрема на ідеях Фаніти Інгліш про «епіскрипт» та метафору «гри в гарячу картоплю», а також на сучасних епігенетичних дослідженнях, що пояснюють механізми передачі психологічних травм. Особливу увагу ми приділимо не лише теоретичному аналізу, а й практичному застосуванню цих знань у терапії — адже лише усвідомивши коріння трансгенераційних сценаріїв, можна зробити вибір жити інакше, перервавши ланцюг повторення негативного досвіду.

Травма, пам’ять і вплив редесижн-терапії © Т.Вайт / IJTA

Ця стаття має на меті пояснити, як працює пам’ять травми з точки зору нейропсихології, у поєднанні з транзактним аналізом. І на щастя, обидві теорії добре інтегруються при поясненні як травматичних, так і нетравматичних спогадів.
Два різні типи пам’яті обробляються різними Его-станами і залишаються збереженими у відповідних Его-структурах. © Тоні Вайт [Tony White], 2023 / переклад Марія Фабрічева

Феномен третього покоління

проблема міжпоколінної передачі психічної травми є однією з найактуальніших у контексті сучасної психології — як наукової, так і терапевтичної. У світі, де зростає кількість індивідуальних і колективних травм, ми не можемо ігнорувати той факт, що психічні стани формуються не лише тут-і-тепер. Вони вкорінені в історії.

Невидима влада заборон: як нами керує те, чого ми не можемо допустити

Чому ми уникаємо саме того, чого найбільше прагнемо? Як несвідомі заборони формують сценарії, що керують нашим вибором, поведінкою і навіть поразками? У цій статті ми досліджуємо, як приховані “не можна” впливають на життя, звідки вони беруться і як із ними працювати — з позицій транзактного аналізу, схема-терапії, моделі емоційних травм та нейробіології.

Терапія травматичних сценаріїв [частина перша: заборони, схеми та травми раннього досвіду]

Ця стаття — запрошення до аналітичного розгляду того, як діють внутрішні заборони, як вони вкорінюються у психіці та як передаються між поколіннями.
У першій частині ми дослідимо природу несвідомого сценарію з кількох точок зору: через теорію сценарних інжункцій у транзактному аналізі (Мері й Роберт Гулдінги, Джон МакНіл, Тоні Вайт); поняття ранніх дезадаптивних схем у схема-терапії Джеффрі Янга; модель п’яти емоційних травм Ліз Бурбо.

Природа травми: ретравматизація

На сьогоднішній день ми достатньо знаємо про те, що таке травма (тільки у мене на каналі це слово зустрічається близько 80 разів – досить багато)

Варто зазначити, що класичний психоаналіз почався з вивчення психічного травматизму як основної причини психічних, поведінкових, психосоматичних симптомів, що розвиваються згодом та заважають людині почуватися у безпеці, використовувати потенціал, можливості та ресурси необхідні для реагування відповідно до реально ситуації, а не боротьби з привидами минулого або негативними фантазіями про майбутнє

Природа травми: психологічний ступор [безвихідь]

Те, наскільки глибоко ми відчуваємо безвихідь у дорослому віці, залежить від того, що ми пережили у дитинстві – фрустрацію чи травму.

У відчуття безвиході два джерела:
зовнішній: розпач викликають події, які з нами відбуваються
внутрішній: глибоко заховані почуття, що підіймаються з зсередини на зовні, частіше за все незалежно від реальної ситуації

Природа травми

….глибокий розрив між тим, що ми можемо осягнути й пережити, та тим, що сталося насправді. І саме цей розрив визначає, чи матиме ситуація для нас тимчасовий стресовий ефект, чи перетвориться на емоційну травму.