У контексті поділу на прямий і непрямий вплив під первинною травматизацією розуміють психологічні наслідки подій, які людина пережила безпосередньо. Наприклад, вона сама зазнала нападу, сексуального насильства, перебувала під обстрілом, у полоні або потрапила в тяжку аварію. Безпосередній вплив загрози життю, тяжкого ушкодження чи сексуального насильства є одним зі способів травматичної експозиції, які враховують під час діагностики ПТСР.
Критерії ПТСР, National Center for PTSD.

Вислів «травма свідка» потребує уточнення. Людина, яка на власні очі бачить загибель, тяжке поранення чи насильство щодо іншого, сама перебуває в ситуації безпосереднього свідчення. Для ПТСР це окремий передбачений діагностичними критеріями спосіб контакту з травматичною подією. Тому такий досвід не варто автоматично називати вторинною травматизацією лише тому, що насильство було спрямоване не на самого свідка.
Критерії ПТСР, Veterans Affairs Canada.

Перегляд фото й відео є іншим способом контакту. Інтенсивне споживання матеріалів про катастрофи чи насильство може супроводжуватися вираженим стресом. Зокрема, дослідження медіависвітлення теракту на Бостонському марафоні виявило зв’язок між тривалим переглядом таких матеріалів і гострим стресом. Це зв’язок, а не доказ того, що кожен перегляд спричиняє травму.
Дослідження Holman, Garfin і Silver.

Вторинний травматичний стрес (ВТС; secondary traumatic stress) може виникати через контакт із травматичним досвідом інших людей: їхніми розповідями, свідченнями, подробицями пережитого. Його розглядають, зокрема, як професійний ризик у роботі психологів, соціальних працівників та інших фахівців, які допомагають постраждалим.
NCTSN.

Назви «непряма травма», «вторинна травма» та «вторинна травматизація» використовують у близькому контексті, але важливо уточнювати, про що саме йдеться. Непрямий вплив описує шлях контакту; травматизація акцентує процес і його наслідки; ВТС позначає пов’язані з цим стресові реакції. Вислів «вторинний травматичний синдром» також не варто подавати як окремий встановлений діагноз. У цій нотатці використовую термін «вторинний травматичний стрес».

У класичному розумінні вікарна травматизація (vicarious traumatization) стосується змін у внутрішньому досвіді фахівця, що виникають у процесі емпатичної роботи з людьми, які пережили травму. Концепцію описали І. Ліза Мак-Канн і Лорі Енн Перлман у 1990 році.
McCann & Pearlman, 1990.

Тут увага зосереджена не лише на симптомах, а й на поступових змінах у сприйнятті себе, інших людей і світу: довірі, відчутті безпеки, контролю, власної цінності та можливості близьких стосунків. Наприклад, після тривалої роботи з історіями насильства фахівець може дедалі частіше очікувати небезпеки й обману навіть поза професійним контекстом. Це можливий прояв, а не неминучий наслідок такої роботи.
NCTSN.

«Втома від співчуття» (compassion fatigue) не має одного узгодженого значення. У частині літератури термін використовують як близький до ВТС, в інших підходах він охоплює ширше коло наслідків допомоги людям, зокрема емоційне виснаження та прояви вигорання. Тому зводити його лише до «втрати здатності співпереживати» неточно.
NCTSN,
National Center for PTSD.

Вигорання, своєю чергою, пов’язане з тривалим професійним стресом і не потребує контакту з травматичними історіями. Виснаження, відсторонення від роботи та втрата відчуття її результативності можуть виникати і в інших професійних обставинах. Ці стани здатні співіснувати, але не є тотожними.
National Center for PTSD.

У житті ці процеси не обов’язково існують окремо. Наприклад, фахівець може сам пережити обстріл, працювати з постраждалими й одночасно мати надмірне робоче навантаження. Тоді недостатньо пояснити його стан лише «втомою від співчуття».

У роботі команд важливі також супервізія, реалістичне навантаження та організаційна підтримка. Відповідальність за профілактику професійного виснаження не можна звести лише до особистого вміння «подбати про себе».
NCTSN: профілактика вторинного травматичного стресу.