Техніки самопідтримки
у серпні 2023 року психолог Марія Фабрічева разом з платформою ЖІНКИ в МЕДІА запустили проект з корисними порадами та техніками,
у серпні 2023 року психолог Марія Фабрічева разом з платформою ЖІНКИ в МЕДІА запустили проект з корисними порадами та техніками,
У другій частині статті ми розглянемо, як саме відбувається ця передача травм між поколіннями. Ми зосередимось на трансгенераційному підході, зокрема на ідеях Фаніти Інгліш про «епіскрипт» та метафору «гри в гарячу картоплю», а також на сучасних епігенетичних дослідженнях, що пояснюють механізми передачі психологічних травм. Особливу увагу ми приділимо не лише теоретичному аналізу, а й практичному застосуванню цих знань у терапії — адже лише усвідомивши коріння трансгенераційних сценаріїв, можна зробити вибір жити інакше, перервавши ланцюг повторення негативного досвіду.
За цей період (що дивно навіть для мене) ми провели близька 60-ти ефірів, деякі з них не збереглися, деякі я особисто вирішила не зберігати, але
– 48 ефірів на різні теми точно є (вони збережені в інстаграм, та в аудіо-форматі) – два повноцінних щоденника війни по 24 подкастів кожен
проблема міжпоколінної передачі психічної травми є однією з найактуальніших у контексті сучасної психології — як наукової, так і терапевтичної. У світі, де зростає кількість індивідуальних і колективних травм, ми не можемо ігнорувати той факт, що психічні стани формуються не лише тут-і-тепер. Вони вкорінені в історії.
Чому ми уникаємо саме того, чого найбільше прагнемо? Як несвідомі заборони формують сценарії, що керують нашим вибором, поведінкою і навіть поразками? У цій статті ми досліджуємо, як приховані “не можна” впливають на життя, звідки вони беруться і як із ними працювати — з позицій транзактного аналізу, схема-терапії, моделі емоційних травм та нейробіології.
Ця стаття — запрошення до аналітичного розгляду того, як діють внутрішні заборони, як вони вкорінюються у психіці та як передаються між поколіннями.
У першій частині ми дослідимо природу несвідомого сценарію з кількох точок зору: через теорію сценарних інжункцій у транзактному аналізі (Мері й Роберт Гулдінги, Джон МакНіл, Тоні Вайт); поняття ранніх дезадаптивних схем у схема-терапії Джеффрі Янга; модель п’яти емоційних травм Ліз Бурбо.
залишаю вам свіженьке 🎞 відео , яке ми днями зняли з Сергієм Пишуном для його каналу
Кожна модель, кожна методика, кожен автор, яких згадано у статті, пропонують власний шлях до зцілення, однак їх об’єднує одна спільна ідея: травма не є вироком, а скоріше сигналом про потребу повернути собі авторство власної історії, знайти новий сенс, відновити втрачений зв’язок із собою та світом.
Сучасна психотерапія навчає нас не тільки долати симптоми, а й створювати глибші зміни, що ведуть до інтеграції травматичного досвіду. Адже саме в інтеграції, а не у втечі від болю, приховується справжня сила зцілення.
Щоб простіше зрозуміти, як мозок реагує на небезпеку, можна уявити ключові ділянки як персонажів, кожен із яких виконує свою роботу: приймає сигнали, оцінює загрозу, звіряє її з досвідом і допомагає регулювати реакцію.
Важливо. Цей матеріал має психоедукаційний характер і подає складні нейробіологічні процеси у метафоричній формі. Він не замінює медичну, психіатричну, нейропсихологічну або психотерапевтичну діагностику.
Пам’ять — це не просто архів, а складна й пластична система, яка постійно оновлюється, відбирає, редагує та інтегрує досвід. Усе, що ми робимо — як говоримо, вчимося, кохаємо чи приймаємо рішення — так чи інакше спирається на пам’ять. Але що вона собою являє насправді?